А Н А Л І З
розгляду Пирятинським районним судом Полтавської області справ про визнання кредитних договорів недійсними за 2015 рік
На виконання листа Апеляційного суду Полтавської області було вивчено і проаналізовано практику розгляду суддями Пирятинського районного суду Полтавської області спорів, що регулюють захист прав споживачів, зокрема спори про визнання кредитних договорів недійсними за 2015 рік та статистичні дані, їх динаміку за останні три роки.
Мета узагальнення - проаналізувати стан справ щодо застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитно-фінансових правовідносин, виявити складні та спірні питання у судовій практиці й законодавстві, підготувати пропозиції для забезпечення правильного та однакового застосування судами норм права, а також усунення прогалин у законодавстві.
АНАЛІЗ СТАТИСТИЧНИХ ДАНИХ
У 2013 році даної категорії справ розглянуто 2, із них:
1 – залишено без розгляду;
1 – у задоволенні позову відмовлено.
У 2014 році даної категорії справ розглянуто 2, позовні вимоги по яких задоволено у повному обсязі.
У 2015 році даної категорії справ розглянуто 1, ухвалою суду яку залишено без розгляду.
Залишилися нерозглянутими станом на 01.01.2016 року – 0 справ.
Оскарження рішень /ухвал/ Пирятинського районного суду.
Протягом 2013, 2015 років рішення суду зазначеної категорії не оскаржувалися в апеляційному порядку.
ПРАКТИКА РОЗГЛЯДУ СПРАВ
Позовні заяви про вирішення спору, що виникає з кредитних правовідносин, за формою і змістом, як правило, відповідали загальним правилам, встановленим ст.ст. 108-117, 119 ЦПК України, розміру сплаченого судового збору, а також у залежності від предмета та підстав позову, вимогам, які містяться в спеціальному законодавстві.
Аналіз судової практики зазначеної категорії справ свідчить про те, що найпоширенішими в 2013 - 2015 рр. були спори щодо укладення, виконання та розірвання кредитних договорів.
Зокрема, це були вимоги кредитора про стягнення боргу за кредитним договором, а також процентів за користування кредитом та відповідних штрафних санкцій за невиконання (несвоєчасне) виконання кредитного договору.
Основними причинами виникнення таких спорів є наслідки порушення договору позичальниками у частині виконання зобов'язання належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору. Майже в усіх випадках ця обставина, зокрема, пов'язана з відсутністю коштів, а також іншого майна у позичальника для виконання умов кредитного договору, а також зі збільшенням банком процентної ставки за кредитними договорами в односторонньому порядку, щодо внесення законодавчих змін передбачалось умовами договору.
При вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди враховують вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048-1052, 1054-1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів» та роз’яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (п.14).
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання його стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу саме в момент вчинення правочину.
Згідно з частиною першою статті 638 та частиною першою статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.
Так, наприклад: суддями було винесено 2 ухвали (2013 – 1, 2015 – 1 ) про залишення позову без розгляду: в одному випадку відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, у зв’язку з повторною неявкою в судове засідання позивача, або його представника та відсутності заяви про розгляд справи у його відсутності; в іншому відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, оскільки позивач в судовому засіданні подав заяву про залишення позову без розгляду.
Інший приклад: по справі було відмовлено у задоволенні позову з наступних підстав.
Відповідно дост. 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа /кредитодавець/ зобов"язується надати грошові кошти/кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов"язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом встановлено, що 08.05.2008 року між позивачем та відповідачем Особа 1, правонаступником якого є Особа 2, був укладений кредитний договір, за умовами якого банк надає позичальнику Особі 3 кредит у розмірі 25189,11 дол. США на споживчі цілі, а саме: на придбання автотранспортного засобу, з відсотками за користування кредитом у розмірі 15,3 % річних.
У забезпечення виконання позивачем умов кредитного договору останній зобовязувався передати в заставу автотранспортний засіб вартістю 127205 грн, що в еквіваленті при перерахуванні в долари США по офіційному курсу на день прийняття автотранспортного засобу складає 25189,11 дол. США. Крім того зобовязання забезпечене порукою. Відповідно до розділу 3 договору поручитель, яким виступає Особа 4, зобовязувався відповідати перед банком за належне виконання позичальником взятих на себе зобовязань у повному обємі всім належним йому на праві власності майном та грошовими коштами.
На виконання умов укладеної угоди відповідно до заяви на видачу готівки відповідачем видано кредитні кошти позивачу у розмірі 25189,11 дол. США, сумі еквівалентній 127 205,01 грн.
Відповідно до п. 2.2.1 договору погашення кредиту позивачем мало здійснюватися шляхом щомісячних платежів по погашенню кредиту та сплаті нарахованих процентів у вигляді щомісячного мінімально необхідного платежу у сумі 496,15 дол.США.
Відповідно до ст.ст. 626 та 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 203 ЦК Українипередбачено загальні вимоги, необхідні для чинності правочинів, в тому числі щодо змісту, форми, наслідків правочину, а також щодо осіб, що його вчиняють. Частиною ч. 3 ст. 203 ЦК України визначано, що волевиявлення учасника правочину повинно відповідати його внутрішній волі.
Відповідно дост. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Доводи позивача та третьої особи, що укладення спірного договору суперечило їх внутрішньому волевиявленню є безпідставними та недоведеними. Укладений сторонами договір містить повну інформацію про суму кредиту у іноземній валюті, плату за користування кредитом, термін та порядок його погашення, забезпечення виконання зобовязань, відповідальність сторін за невиконання умов договору. Наявність підпису на угоді свідчать про обізнаність позивача та третьої особи з усіма умовами кредитного договору, згоду на виконання своїх обовязків. До укладення спірного договору позивачу було надано Памятку клієнту по умовам оформлення продукту «Автопакет», у яких зазначені умови кредитування та з якими він ознайомився, про що засвідчує його підпис.
Крім того, у позовній заяві позивач зазначає, що при укладенні кредитного договору він відповідав його інтересам, оскільки при виборі валюти кредитування керувався насамперед тим, що відсоткова ставка за кредитами в іноземній валюті нижча по відношенню до кредиту у національній валюті. При цьому доводи позивача та третьої особи, що відповідач ввів в оману позичальника, не попередивши його про валютні ризики, не можуть бути підставою для визнання договору недійсним.
Положеннями статей11, 18, 21 Закону України "Про захист прав споживачів", а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності) передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач.
Доказів того, що позичальник був попереджений про такі ризики відповідач не надав.
Відповідно до Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставістатті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.
При цьому відповідно до вимог п. 6 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин.
Таким чином, позивач мав реальну можливість детально ознайомитися з умовами угоди та прийняти рішення про відмову від укладення договору в іноземній валюті, проте не зробив цього, а отже він усвідомлював умови угоди, прийняв їх. Позивач отримав кредитні кошти у повному обсязі, визначеному кредитним договором, використав їх на власні споживчі цілі, протягом чотирьох років здійснював виконання кредитного договору на визначених сторонами умовах (у валюті кредиту), тому суд приходить до висновку про відсутність обману позивача щодо істотної обставини – валюти зобовязання на момент вчинення правочину.
Крім того, відповідно до статті 36 Закону України «Про Національний банк України» офіційний курс гривни до іноземних валют встановлюється Національним Банком України.
Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.
Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.
Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, обидві сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладання договору не мали будь – яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.
Положенняст. 204 ЦК Українивказують на те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно дост. 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостоюстатті 203 цього кодексу.
Відповідно дост. 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Предметом оспорюваної угоди є надання банком кредитних коштів у іноземній валюті. Сторони узгодили всі його умови та своїм підписом посвідчили факт виникнення між ними зобов'язань.
Посилання позивача на те, що відповідач порушив істотну умову договору щодо його предмету, надавши кредит у іноземній валюті, що суперечить закону, є безпідставними.
У відповідності до ч. 2ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначено, що банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями. Відповідно до банківської ліцензії № 21 від 23.08.2002 року та дозволу № 21-1 від 23.08.2002 року на проведення банківських операцій. Особа 1 мав право на проведення господарської діяльності з надання банківських послуг по кредитуванню фізичних та юридичних осіб на території України та право здійснювати операції по залученню та розміщенню іноземної валюти на валютному ринку України, а тому твердження позивача про те, що відповідач здійснює операції з валютними цінностями незаконно є необгрутованими.
Вимоги ст.192 ч. 2, ст. 524 ч. 2, ст. 533ч. 3 ЦК України передбачають можливість визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, можливість використання іноземної валюти на території України, в тому числі при здійсненні розрахунків за зобов'язаннями у випадках, порядку і на умовах, встановлених законом.
При цьому Плеунум ВССУ № 5 від 30.03.2012 року розяснив, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.
Враховуючи викладене, доводи позивача про недійсність спірної угоди з підстав її невідповідності нормам цивільного законодавства є необґрунтованими.
У кредитному договорі грошова сума в іноземній валюті є предметом договору і той факт, що кредитний договір підписаний позивачем, свідчить про те, що цей правочин вчинений позивачем за його вільним вибором і на його власний розсуд, досягнута згода щодо усіх істотних умов, а також ним разом з відповідачем визначені і погоджені умови кредитного договору, які є обов'язковими для обох сторін.
Подальше виконання кредитного договору, на визначених у ньому умовах, з урахуванням зростання курсу іноземної валюти не може вважатися несправедливим, оскільки можливість зміни курсу іноземної валюти завжди об'єктивно існує і спостерігається протягом багатьох років. Таким чином, збільшення курсу іноземної валюти по відношенню до національної грошової одиниці не може бути підставою визнання кредитного договору недійсним.
Відповідно до ч. 2ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», в редакції, що діяла на момент укладання кредитного договору, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений: форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей міжними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статями15і23цьогоЗакону.
У ході судового розгляду не було встановлено порушення банком ч. 2ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», щодо ненадання інформації про умови кредитування, оскільки відповідачу було відомо про умови кредитування, про що свідчить його особистий підпис на тексті кредитного договору. Крім того, позивач перед укладанням кредитного договору підписавши Памятку клієнта по умовам оформлення продукту «Автопакет» підтвердив, що з умовами кредитування ознайомлений.
Крім того, недотримання банком обов'язку по наданню повної попередньої інформації позичальникові у письмовому вигляді самі по собі формально не можуть бути підставою для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, зазначених законом. Даних про звернення позивача чи третьої особи до банку з приводу незрозумілості договору, несправедливості його умов, неправомірності положень договору, порушення прав позичальника як споживача, відсутності графіку платежів, безпідставної видачі кредиту в іноземній валюті тощо, у справі немає.
Не заслуговують на увагу також доводи третьої особи про відсутність у договорі істотної умови договоруціни, а саме детального розпису загальної вартості кредиту для споживача. Опис загальної вартості кредиту вказаний у п.п. 1.1, 1.1.3, 5.1, 5.2 самого договору, а саме: сум кредиту, відсотків за користування кредитом, неустойки за порушення позичальником зобовязань.
Вказівка третьої особи на те, що банк нав'язав позичальнику страхову компанію є неспроможною, оскільки за умовами договору позичальник має право на вибір застрахувати предмет застави у одній із страхових компаній, що входять до переліку, акредитованих банком.
Доводи позову третьої особи Особи 3., якими вона заперечує дійсність кредитного договору в силу його нікчемності, є надуманими та необгрутованими. Крім того, відповідно до вимог закону визнання нікчемного правочину недійсним судом не вимагається.
За правилами ч. 1ст. 11 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 61 цього Кодексу. Частиною 4 цієї статті передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Що стосується доводів третьої особи про уведення споживача іншою стороною договору в оману щодо реальної відсоткової ставки, що значним чином вплинуло на вибір позивача та спонукало його до укладення спірної угоди, то суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (зокрема щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням). Відповідно до п. 20постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 рокуправочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Третя особа вважає, що встановлення відповідачем суми мінімально необхідного платежу в розмірі 496,15 дол. США відповідає відсотковій ставці 15,71 % річних, а не 15,3 % визначених у договорі, що є обманом щодо обставин, які мають істотне значення. При цьому умисел банку полягає у тому, що відповідач приховав від споживача реальну відсоткову ставку з метою отримання додаткового прибутку. За класичною формою розрахунку переплата становила б на 2348,21 доларів менше ніж по ануїтетній схемі.
Дані висновки зроблені третьою особою на підставі розрахунків калькулятора авто кредитів, розміщених у мережі Інтернет.
Відповідно до статей58, 59 ЦПК Українинадані сторонами докази повинні бути належними та допустимими. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Згідно ізст. 143 ЦПКУраїни для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.
На пропозицію суду провести судово-економічну експертизу для зясування обставин, що потребують спеціальних знань, на які посилається третя особа для встановлення реальної відсоткової ставки, остання відмовилася. Наданий нею розрахунок не є обґрунтованим та достатньо мотивованим, виконаним на підставі відповідних методик, а тому суд приходить до висновку, що він, з точки зору ст.ст.58та59 ЦПК України, не є належним та допустим доказом у справі.
Таким чином, у судовому засіданні факт обману та наявність умислу в діях відповідача, направленного на обман контрагента не знайшли свого належного та повного підтвердження. Інші докази, які б підтвердили факт обману у матеріалах справи відсутні.
Не підлягають також задоволенню позовні вимоги позивача та третьої особи про визнання за фактичне отримання позичальником суми кредиту перераховану «Полтаваавтотрейдсервіс» за автомобіль 127205 грн.
При підписанні договору сторони погодили, що надання кредиту проводиться шляхом одного з можливих варіантів: видачі готівки позичальнику через касу банку при наявності належним чином оформленої заяви, перерахуванням коштів за реквізитами, вказаними позичальником письмово; перерахуванням коштів на поточний рахунок позичальника, за вказаними ним реквізитами.
На підтвердження того, що кредит був виданий одним із способів, визначеним угодою сторін – у валюті готівкою, відповідач наддав заяву про видачу готівки, оригінал якої був оглянутий у судовому засіданні.
Посилаючись на недійсність даного документу, третя особа вказала, що він складений з порушенням правил, передбачених «Інструкцією про ведення касових операцій банками в Україні», підпис, що містить заява не належить Особі 2.
Відповідно до вимог закону суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд не приймає твердження третьої особи про те, що підпис від імені Особа 2, який знаходиться на заяві про вдачу готівки, йому не належить, оскільки на проведення у справі судової почеркознавчої експертизи остання відмовилася і в подальшому її представник погодилася, що цей підпис виконаний Особу 2. Представник третьої особи зазначила, що позичальник поставив свій підпис на вказаному документі не в засвідчення у отриманні готівки, а як за проплату за легковий автомобіль, як вказано у графі «зміст операції».
Проте ці твердження спростовуються іншим наявним доказами у справі. Зокрема, копією квитанції №К9/8/84 від 8 травня 2008 року, за якою саме Особа2 (а не банк) перерахував Особі 5 кошти у сумі 127205 грн. як плату за автомобіль Daihatsu. Також відповідно до виписки з особового рахунку 22037409783501, на якому обліковується заборгованість позичальника по кредиту, 08 травня 2008 року (яким відповідно до договору є день надання кредиту) на його рахунку утворилася заборгованість у сумі наданого кредиту 25189,11 дол. США.
Суд не приймає до уваги, як доказ видачі позичальнику коштів у національній валюті, доводи представника третьої особи про відсутність в день видачі кредиту у касі банку достатньої суми коштів готівкою у валюті договорудолару США, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях та не є достатніми для прийняття однозначного висновку.
Крім того, позивач Особа 2 у первісному позову сам вказував на отримання ним кредиту в іноземній валюті, посилаючись на незаконність дій банку при здійсненні валютних операцій.
На підставі викладеного, суд не вбачає підстав для визнання даного кредитного договору укладеного у національній валюті України – гривні.
Не підлягають також задоволенню вимоги позивача та третьої особи про визнання неправомірним отримання банком одноразової комісії – 3816,13 грн. відповідно до квитанції №1 від 8 травня 2008 року, на тій підставі що умова про її сплату відсутня у договорі.
Судом встановлено, що до підписання кредитного договору Особа 2 був ознайомлений з умовами кредитної пропозиції банку «Автопакет», яка передбачала сплату разової комісії у розмірі 3% від суми операції. При прийнятті банком попереднього рішення про видачу Особі 2 кредиту, однією з умов його виплати передбачалася сплата разової комісії у розмірі 3%, на яку останній погодився та підписав кредитний договір.
Крім того, сплата даної комісії, жодним чином не порушує права третьої особи як позичальника, яка не несе зобовязань по її виплаті.
За таких обставин, у справі не встановлено доказів укладення позичальником кредитного договору із вадами волі. Враховуючи, що погодження сторонами усіх істотних умов договору, зокрема валюти зобовязання, зважаючи, що ці умови не можна вважати несправедливими, незбалансованими, оманливими щодо позичальника або такими, що завдали шкоди позичальнику, який на власний розсуд, добровільно розпорядився своїми цивільними правами, взяв на себе, тривалий час виконував цивільні обов'язки за договором і протилежного - не довів, про їх недійсність позичальник та поручитель поставили питання майже через чотири роки після укладення договору та отримання кредиту, суд вважає, що вимоги позивача та третьої особи є безпідставними та необґрунтованими.
Таким чином, правові підстави для визнання угоди недійсною відсутні, тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Представник відповідача у судовому засіданні зробив заяву про застосування позовної давності до заявлених позивачем вимог, що є підставою для відмови у позові.
Враховуючи, що судом встановлено, що права позивача та третьої особи, про захист яких вони просять, відповідачем не порушено, суд прийняв рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск позовної давності.
Наступний приклад: суд відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов у справі за позовом Особи 1 до Особи 2 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом Особи 2 до Особи 1 про визнання кредитного договору недійсним, вказав про наступне.
За первісним позов Особи 1 до Особи 2 про стягнення заборгованості.
21.12.2007 між позивачем Особою 1 та відповідачем Особою 2 було укладено кредитний договір (а.с. 10-16), за яким відповідачеві були надані кошти в сумі 3000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24 % на рік, на суму залишку заборгованості за кредитом. На даний час відповідачем щомісячні внески згідно договору кредиту не проводяться, а тому заборгованість станом на 11.06.2014 становить 21021 грн. 21 коп.;
- заборгованість за кредитом – 2488 грн. 82 коп.;
- заборгованість по відсотках за користування кредитом – 10909 грн.39 коп.;
- заборгованість по комісії за користування кредитом – 7623 грн. 28 коп.
Від цієї суми віднімається сума у розмірі 3233 грн. 65 коп., яка була задоволена судовим наказам Пирятинського районного суду Полтавської області від 27.11.2008 за яким з відповідача Особи 2 на користь Особи 2 стягнута вищезазначена сума (а.с. 5).
Відповідно до пункту 8.6 умов та правил надання банківських послуг до суми заборгованості також входить:
- штраф (фіксована частина) – 500 грн.;
- штраф (процентна складова) – 889 грн. 38 коп.
Відповідно до розрахунків відповідач заборгувала 19176 грн. 94 коп. (а.с. 6-9)
Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно кредитного договору без номера позичальник зобов’язувався проводити погашення кредиту та відсотків по ньому щомісячно, шляхом внесення готівки до каси банку, але відповідачем були порушені дані зобов’язання.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.
Відповідно до ст. 548 ЦК України, виконання зобов’язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом, а згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.
За зустрічною позовною заявою Особи 2 до Особи 2 про визнання кредитного договору недійсним.
Відповідно до вимог статті 214 ЦПК України, під час ухваленні рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
21.12.2007 між позивачем Особою 1 та відповідачем Особою 2 було укладено кредитний догові, за яким відповідачеві були надані кошти в сумі 3000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24 % на рік, на суму залишку заборгованості за кредитом.
За клопотанням представника Особою 2 було винесено ухвалу про призначення почеркознавчої експертизи.
Висновком експерта судової почеркознавчої експертизи № 0997 від 12.11.2014 було встановлено, що підпис від імені Особою 2 у договорі №б/н від 21.12.2007 виконано не Особою 2, а іншою особою з наслідуванням її підпису. (а.с. 66-73)
Не погодившись з висновками суду першої інстанції Особою 1 оскаржив рішення. Судом апеляційної інстанції скасовано рішення Пирятинського районного суду, позовні вимоги Особи 1 задоволено, в задоволенні зустрічного позову Особи 2 відмовлено, з наступних підстав.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, прийшов до висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставою для скасування рішення в апеляційному порядку і ухвалення нового або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено районним судом, 21.12.2007 між позивачем Особою 1 та відповідачем Особою 2 було укладено кредитний договір, за яким відповідачеві були надані кошти в сумі 3000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24 % на рік, на суму залишку заборгованості за кредитом. На даний час відповідачем щомісячні внески згідно договору кредиту не проводяться, а тому заборгованість станом на 11.06.2014 становить 21021 грн. 21 коп. – заборгованість за кредитом - 2488 грн. 82 коп. – заборгованість по відсотках за користування кредитом - 10909 грн.39 коп.; - заборгованість по комісії за користування кредитом - 7623 грн. 28 коп.
Від цієї суми віднімається сума у розмірі 3233 грн. 65 коп., яка була задоволена судовим наказам Пирятинського районного суду Полтавської області від 27.11.2008 за яким з відповідача Особи 2 на користь Особи 1 стягнута вищезазначена сума. Відповідно до пункту 8.6 умов та правил надання банківських послуг до суми заборгованості також входить: - штраф (фіксована частина) - 500 грн., - штраф (процентна складова) - 889 грн. 38 коп. Відповідно до розрахунків відповідач заборгувала 19176 грн. 94 коп.
Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Відповідно дост. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 2 ст. 615ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Висновком експерта судової почеркознавчої експертизи № 0997 від 12.11.2014 було встановлено, що підпис від імені Особи 2, у договорі №б/н від 21.12.2007 виконано не Особою 2, а іншою особою з наслідуванням її підпису.
Увалюючи рішення, районний суд поклав в його основу вищевказаний висновок експерта, але свого висновку щодо обгрунтованості та законності позивних вимог не зазначив.
До того ж, районним судом не взято до уваги те, що відповідно до виписок по розрахунковому рахунку Особою 2, остання отримала кредит у розмірі 3000 грн, користувалась ним та неодноразово здійснювала часткові проплати на погашення заборгованості по кредиту, а саме: 24.12.07 року- на суму 400.00 грн., 25.01.08 року- на суму 300.00 грн., 25.02.08 року- на суму 200.00 грн., 18.03.08 року - на суму 51 грн., що вказує на визнання останньою факту існування договірних відносин між нею по позивачем.
Районним судом також не взято до уваги та не надано оцінки чинному судовому наказу від 27.11.2008 року, яким стягнуто з Особи 2 частину заборгованості за вищевказаним кредитним договором в розмірі 3233 грн, копію якого остання отримала 29.11.2008 року, але до цього часу не оскаржила його в судовому порядку, що знову підтверджує про визнання нею факту укладення договору з Особи 1, отримання кредиту на наявності заборгованості по ньому.
Колегія суддів не може прийняти як беззаперечний доказ укладення спірного кредитного договору не з Особою 2, а з іншою особою, оскільки такий висновок повинен оцінюватись разом з іншими доказами по даній справі, які суд першої інстанції залишив поза увагою, які суперечать експертному висновку та доводять позивні вимоги Особи 1.
Враховующи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення районного суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позивних вимог Особи 1 про стягнення заборгованості з Особи 2, та відмові у задоволенні зустрічних позивних вимог Особи 2 про визнання кредитного договору не дійсним.
Інший приклад: суд відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов у справі за позовом Особи 1 до Особи 2, Особи 3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом Особи 2 до Особи 1 про визнання кредитного договору недійсним, вказав про наступне.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа /кредитодавець/ зобов’язується надати грошові кошти /кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов"язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом встановлено, що 08.05.2008 року між позивачем та відповідачем Особи 1, правонаступником якого є Особа 1, був укладений кредитний договір «Автопакет» №1311/09/8-А, за умовами якого банк надає позичальнику Особі 2 кредит у розмірі 25 189,11 дол. США на споживчі цілі, а саме: на придбання автотранспортного засобу, з відсотками за користування кредитом у розмірі 15,3 % річних.
У забезпечення виконання позивачем умов кредитного договору останній зобов’язувався передати в заставу автотранспортний засіб вартістю 127205 грн, що в еквіваленті при перерахуванні в долари США по офіційному курсу на день прийняття автотранспортного засобу складає 25189,11 дол. США. Крім того зобов’язання забезпечене порукою. Відповідно до розділу 3 договору поручитель, яким виступає Особа 3, зобов’язувався відповідати перед банком за належне виконання позичальником взятих на себе зобов’язань у повному об’ємі всім належним йому на праві власності майном та грошовими коштами.
На виконання умов укладеної угоди відповідно до заяви на видачу готівки відповідачем видано кредитні кошти позивачу у розмірі 25189,11 дол. США, сумі еквівалентній 127 205,01 грн (а.с.16 т. 1).
Відповідно до п.2.2.1 договору погашення кредиту позичальником мало здійснюватися шляхом щомісячних платежів по погашенню кредиту та сплаті нарахованих процентів у вигляді щомісячного мінімально необхідного платежу у сумі 496,15 дол. США.
Відповідно до статті 626 та 627 Цивільного кодексу (далі –ЦК) України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, необхідні для чинності правочинів, в тому числі щодо змісту, форми, наслідків правочину, а також щодо осіб, що його вчиняють. Частиною ч. 3 ст. 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину повинно відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписами ч.4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в кредитному договорі повинно зазначатися - сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.
Із спірного кредитного договору вбачається, що при його укладенні сторони домовилися про суму кредиту в розмірі 25 189,11 дол. США та розмір відсотків - 15,3 %.
За клопотанням відповідачів у справі була призначена та проведена судово-економічна експертиза, в ході якої досліджено та визначено реальну відсоткову ставку, дотримання порядку надання кредитних коштів, визначеним у договорі способом, правильність розрахованої позивачем суми заборгованості за кредитом.
Згідно висновку №1199 від 24.02.2014 року судово-економічної експертизи, визначений банком у кредитному договорі «Автопакет» №1311/09/08 від 08.05.2008 щомісячний ануїтетний платіж в сумі 496,14 дол. США не відповідає відсотковій ставці в розмірі 15,3 % річних, а фактично становить 15,48 % (а.с.186-194 т. 1).
Вказаний висновок є чітким та конкретним, обґрунтованим, мотивованим та роз'яснений експертом Особи 4 у судовому засіданні, тому у суду немає підстав ставити його під сумнів.
Судовий експерт Особи 4 є атестованим судовим експертом відповідно до Закону України «Про судову експертизу» і обставин, які б виключали участь експерта у справі не встановлено.
Як зазначено у ст. 10, 11 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Суд зважає, що відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Не погоджуючись із висновком експерта, представник позивача від проведення повторної експертизи для об’єктивного та повного дослідження питань, що ставилися для розгляду експерту, відмовився, інших доказів в обґрунтування своїх заперечень, та спростування тверджень відповідача, окрім доданих до позову документів, не надав.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами укладеного сторонами кредитного договору, зокрема, є відсоткова ставка та ціна договору.
Судом встановлено, що при укладенні оспорюваного кредитного договору сторони у належній формі дійшли згоди щодо умов кредитування, визначених у кредитному договорі, а саме: ціни договору та відсоткової ставки за користування кредитними коштами.
Наведений вище експертний висновок підтверджує, що під час укладення кредитного договору позивач приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів позивача в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку позичальник сплатив би позивачу, погашаючи кредит у порядку, визначеному договором шляхом погашення заборгованості ануїтетними платежами.
Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч. 1, 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно із ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в момент укладення кредитного договору між сторонами, позичальник був введений в оману позивачем щодо істотних умов договору - ціни та відсоткової ставки, а тому волевиявлення відповідача на укладення кредитного договору у вигляді та розмірах, які фактично встановлені шляхом експертного дослідження, суперечили його волевиявленню на його укладення саме на таких умовах, а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог зустрічної позовної заяви.
Укладення оскаржуваного кредитного договору було здійснено відповідачем Особи 2 під впливом обману з боку позивача. Мотивом обману було отримання позивачем прихованого додаткового прибутку у вигляді завищеної процентної ставки.
Згідно з п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Факт приховування важливої інформації перед підписанням договору та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку, в даному випадку і є умислом в діях позивача.
Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення.
Доводи представника позивача про те, що банком належним чином було доведено до відома позивача зміст, умови та порядок виконання кредитного договору, та що сторони при підписанні договору досягли згоди з усіх істотних його умов, не спростовують висновку суду. Відповідач, підписуючи договір, підтвердив ознайомлення лише з тими положеннями, які були викладені відповідачем в умовах договору та які, вочевидь, були недостатніми для здійсненя свідомого вибору. Однак банком була прихована інформація щодо дійсного розміру процентної ставки, яка, виходячи із розміру встановленого банком ануїтетного платежу, є вищою, ніж зазначено у договорі.
З матеріалів справи вбачається, що детальний розпис загальної вартості кредиту в договорі кредиту відсутній, а графік погашення платежів не складався при його підписанні. У щомісячному мінімальному платежі не визначено, яку частку від щомісячного платежу складає тіло кредиту, а яку - проценти.
У судовому засіданні представник позивача пояснила, що розмір щомісячного платежу розраховувався працівниками банку, однак пояснити, який розмір у щомісячному платежі складає тіло кредиту, а який розмір - проценти, не змогла.
При цьому експерт у судовому засіданні пояснив, що за такої системи платежів загальна сума збитків для позичальника за договором становитиме 4534 дол. США.
За таких обставин, суд вважає, що зустрічний позов Особи 2 є обґрунтованим і підлягає задоволенню.
Інші доводи відповідача Особи 2 щодо недотримання вимог законодавства при укладенні кредитного договору (відсутність графіку платежів, детального розпису сукупної вартості кредиту та фактичне отримання кредиту у гривнях), що підтверджено висновком судово-економічної експертизи, не є підставою для визнання кредитного договору недійсним. Зокрема, відповідач не довів, які негативні правові для нього наслідки наступили у зв’язку з відсутністю цих вимог та які його права порушені з огляду на те, що відсутність вказаних умов у договорі не перешкоджало його виконанню відповідачем протягом тривалого часу, а конвертація валюти, отриманої позичальником у гривню для перерахування коштів на придбання автомобіля не суперечили цільовому призначенню видачі кредиту – придбання автотранспортного засобу для відповідача.
Враховуючи, що судом визнано обґрунтованими позовні вимоги відповідача про визнання кредитного договору недійсним, вимоги позивача за первісним позовом про стягнення заборгованості за вказаним договором задоволенню не підлягають.
Виходячи з обсягу наданих позивачем на дослідження бухгалтерських документів, зокрема виписки по рахунку позичальника Особи 2, експерт у судовому засіданні роз’яснив, що даними документами кредиторська заборгованість відповідачів перед банком взагалі не підтверджується (а.с.194 т.1) Згідно висновку експерта розрахунок заборгованості відповідачів документально не підтверджується з огляду на те, що розрахунок приведений банком по кредиту та відсотках за умови завищеного розміру відсоткової ставки, а при обрахунку пені завищений період, за який він проводився та сума фактичної заборгованості, на яку вона нараховувалася.
У відповідності із ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини на які вона посилається як підставу своїх вимог і заперечень. Інших переконливих доказів, які б могли спростувати висновок експертизи в частині правильності розрахунку заборгованості, судом не знайдено.
Враховуючи викладене, у задоволенні позовних вимог Особи 1 про стягнення з відповідачів Особи 2 та Особи 3 заборгованості за кредитом у сумі 135482,71 грн слід відмовити.
У ході судового розгляду представник позивача звернувся до суду із заявою про застосування наслідків спливу строку позовної давності до зустрічних позовних вимог про визнання договору недійсним, з огляду на те, що договір був укладений у 2008 році.
Згідно ст.256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права чи інтересу.
Стаття 257 ЦК України встановлює тривалість загальної позовної давності у три роки. Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.
Проте, у ході судового розгляду було встановлено, що при укладенні кредитного договору позичальнику Особі 2 не були відомі обставини, що спонукали його на звернення до суду з вимогами про визнання договору недійсним на захист порушених прав. До 2012 року позичальник добросовісно виконував умови спірного договору і лише з 2012 року, коли йому стали відомі ці обставини, що порушують його права, відповідач припинив виплату коштів за договором. Саме з цього моменту, на думку суду, слід відраховувати початок перебігу строку позовної давності, тому у застосуванні наслідків спливу строку позовної давності за заявою позивача слід відмовити.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, яким у задоволенні позовних вимог Особи 1 до Особи 2, Особи 3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено за недоведеністю. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Відповідно дост. 213 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З матеріалів справи вбачається, що 08.05.2008 року між Особою 1 та Особою 2 було укладено кредитний договір «Автопакет» №1311/09/8-А, згідно умов якого банк надав позичальнику Особі 2 кредит у розмірі 25189,11 дол. США на споживчі цілі, а саме: на придбання автотранспортного засобу, з відсотками за користування кредитом у розмірі 15,3 % річних.
У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором Особа 2 зобов'язувався передати в заставу автотранспортний засіб вартістю 127205 грн., що в еквіваленті при перерахуванні в долари США по офіційному курсу на день прийняття автотранспортного засобу складає 25189,11 дол. США.
Крім того, зобов'язання по вказаному договору забезпечене порукою. Відповідно до розділу 3 договору, поручитель, яким виступає Особа 3, зобов'язалася перед банком відповідати за неналежне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань у повному обсязі всім належним їй на праві власності майном та грошовими коштами.
Відповідно до заяви на видачу готівки банком видано Особі 2 кредитні кошти у розмірі 25189,11 дол. США, що в еквіваленті склало 127205,01 грн.
Звертаючись до суду з вказаним позовом банк надав розшифровку суми заборгованості по кредиту, яка утворилась станом на 19.06.2013р.згідно якої, заборгованість позичальника по тілу кредиту складає 12239,83 дол. США, по нарахованим процентам за користування кредитом - 1844,19 дол. США, пеня за порушення строку погашення заборгованості по кредиту 347,24 дол. США, штраф згідно п. 5.2. кредитного договору 2518,91 дол. США, загальна сума заборгованості становить 16950,17 дол. США, що з урахуванням офіційного курсу встановленого НБУ на 19.06.2013р. (за 100 дол. США - 799,30 грн.) складає 135482 грн. 71 коп.
Відповідно до ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до висновку №1199 судово - економічної експертизи від 24 лютого 2014 року, складеного Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. засл. професора М.С.Бокаріуса, встановлено, що заборгованість за договором «Автопакет» № 1311/09/08 від 08.05.2008 року станом на 19.06.2013р. у сумі 135482,71 грн., документально не підтверджується з наступних причин: при визначенні розміру заборгованості по основному кредиту та відсотках обрахунки проведені за умов завищеного розміру відсоткової ставки, що суперечить умовам п. 1.1.3.1 договору; при обрахунку пені завищений період за який він проводився та сума фактичної заборгованості, на яку нараховувалась пеня.
В суді апеляційної інстанції представником Особи 1 заявлено клопотання про проведення додаткової економічної експертизи, з метою з'ясування правильності нарахування Банком заборгованості за кредитним договором № 1311/09/08 від 08.05.2008 року.
Висновком № 1 додаткової судово-економічної експертизи від 21.11.2014р., складеного судовим експертом з дослідження документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності Особою 5 встановлено, що сума заборгованості по тілу кредиту відповідає заборгованості зазначеній у розрахунку заборгованості по кредиту станом на 18.03.2014, але відсутня інформація про первинні касові документи, на підставі яких здійснювалось приймання готівки в касу банку чи перерахування позичальником коштів на рахунки та інформація по датам виникнення прострочки по відсоткам за використання кредиту загальною сумою 3019,81 доларів США. У самому договорі № 1311/09/08-А від 08.05.2008р. має місце неузгодження по відсотковій ставці: в п. 1.1.3.1 відсоткова ставка становить 15,3 % річних, а в п. 2.2.1 - 15,48% річних згідно мінімального необхідного платежу в сумі 496,15 дол. США.
Сума прострочки заборгованості по нарахованим відсоткам за користування кредитом, що складає 3019,81 дол. США; заборгованість по пені в сумі 897,05 дол. США станом на 18.03.2014р.; заборгованість по штрафу в сумі 2518,91 дол. США -документально не підтверджено.
Висновок додаткової судово - економічної експертизи складений на підставі розрахунку заборгованості станом на 18.03.2014 р., в той час, як в позовній заяві позивачем зазначена сума заборгованості станом на 19.06.2013 р.
В судовому засіданні представник позивача пояснив, що банк не має технічної можливості надати розрахунок заборгованості за минулий час, лише за поточний період.
Відповідно до ст. 10, 60 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Особа 1 належними та допустимими доказами не доведено, що станом на 19.06.13 р. Особа 2 має заборгованість за кредитом саме у сумі 135482,71 грн., в зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог Особи 1 необхідно відмовити за недоведеністю позовних вимог.
Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги Особа 2 зазначив, що всуперечЗакону України «Про захист прав споживачів» ануїтетний платіж, який він має сплачувати щомісяця по кредиту, має завищене значення по відношенню до базових умов кредитування при визначенні відсоткової ставки. Банк завідомо при складанні договору обманув позичальника щодо реальної відсоткової ставки за договором та кінцеву сукупну вартість кредитування; виплата позичальником усіх платежів відповідно до запропонованої у п. 2.2.1 договору щомісячної суми мінімально необхідного платежу 496,15 доларів США, що в кінцевому результаті призвело б до фактичної переплати позивачем у випадку добросовісного виконання умов договору вартості кредиту, тому згідно ст. 230 ЦК України вважає такий правочин має бути визнаний судом недійсним.
Задовольняючи зустрічний позов, місцевий суд погодився з доводами позивача, що кредитний договір було укладено під впливом обману - прихованого банком додаткового прибутку у вигляді завищеної процентної ставки. З таким висновком місцевого суду колегія суддів погодитись не може з наступних підстав.
Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Згідно до ч. 1ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5-6ст.203 ЦК України.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 230ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела в другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 ЦК), такий правочин визнається судом недійсний.
З наведеного вбачається що, саме Особа 2 як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку Банку, істотність значення обставин, щодо яких його введено в оман, і сам факт обману.
Згідно п. «д» ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, що діяла на час укладення договору (далі Закон №1023-ХІІ), перед укладенням договору про надання споживчого кредиту Кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 18 цього Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача.
В спірному договорі зазначена загальна сума кредиту, що підлягає поверненню, відсоткова ставка та щомісячна сума мінімально необхідного платежу 496,15 доларів США, який позичальник має вносити щомісячно до 18 числа поточного місяця (п. 2.2.3), обумовлено термін повернення кредиту - 08.05.2015р.(п. 1.1.4), що свідчить про очевидність для позивача орієнтовної сукупної вартості кредиту.
Особа 2 погодився з умовами укладеного договору, в т. ч. і щодо суми виплат, яку він як боржник повинен щомісячно вносити.
Обставина, що в кредитному договорі має місце неузгодження по відсотковій ставці: в п. 1.1.3.1 зазначена відсоткова ставка - 15,3 % річних, а в п. 2.2.1 -сума 496, 15 доларів США мінімального необхідного платежу, що дорівнює 15, 48 % річних, не є підставою для визнання недійсним кредитного договору «Автопакет» №1311/09/08 від 08.05.2008 року з підстав передбачених ч.1 ст.230 ЦК України. Вказані розбіжності можуть бути підставою для здіснення перерахунку суми заборгованості, або внесення змін в окремі пункти договору, а не визнання кредитного договору недійсним в цілому.
На підставі викладеного, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 30 квітня 2014 року - скасуванню, з ухваленням нового рішення, яким в задоволенні позову Особи 1 слід відмовити, але з інших підстав, ніж зазначено місцевим судом - за недоведеністю позовних вимог, в задоволенні вимог Особи 2 про визнання кредитного договору недійсним також необхідно відмовити за безпідставністю.
Не погодившись з висновком апеляційного суду Особа 2 подав касаційну скаргу. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу Особи 2 відхилив, рішення апеляційного суду залишив без змін, вказавши про те, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Висновок.
При вивченні цивільних справ щодо спорів, які виникають з кредитних правовідносин не встановлено випадків порушення норм процесуального права.
Суддями в основному правильно вирішувались спори, що виникають з кредитних правовідносин. Судді виходили з того, що правова природа таких відносин урегульована Цивільним кодексом України, законами України.
Вивчення проблем, пов'язаних з розглядом справ про кредитні відносини, а також судової практики по даній категорії справ дозволяє зробити висновок, що на даний час відсутнє чітке правове регулювання значної кількості питань в цих спорах і, як наслідок, відсутній однозначний підхід до вирішення даної категорії спорів.
_03_03.png)
