У З А Г А Л Ь Н Е Н Н Я
практики застосування Пирятинським районним судом Полтавської області ст. 377-1 Цивільного процесуального кодексу України стосовно вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду громадян за межі України,за період 2013-2014 років
У зв’язку з проведенням Апеляційним судом Полтавської області узагальнення застосування статті 377-1 Цивільного процесуального кодексу України стосовно вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду громадян за межі України, Пирятинським районним судом Полтавської області проведено узагальнення даної категорії справ за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року.
Свобода пересування є правом особи, яке гарантоване міжнародними та національними нормативно-правовими актами найвищої юридичної сили.
Так, статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Застосування тимчасового обмеження права особи на виїзд за межі України (за кордон) слід вважати доцільним у випадках, коли особа ухиляється від виконання зобов’язання,покладеного на неї рішенням суду.
За поданням державного виконавця, погодженим із начальником відділу державної виконавчої служби, судом вирішується питання про тимчасове обмеження боржника – фізичної особи або керівника боржника – юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Подання державного виконавця повинно бути обґрунтованим, тобто містити зазначення обставин, що підтверджують необхідність обмежити право особи на виїзд за межі України. Відкриття виконавчого провадження не може розглядатись як достатня підстава для застосування судом саме такого заходу, як обмеження права особи на виїзд за межі України.
В статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» наведені підстави тимчасової відмови у виїзді за кордон, зокрема якщо є неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання; боржник ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи); щодо нього подано цивільний позов до суду. Тобто перед судом можна ставити питання про забезпечення позову як під час судового розгляду справи, так і на стадії виконавчогопровадження.
Також разом з рішенням про тимчасову заборону виїзду з країни суд може прийняти рішення про вилучення паспортного документа (для громадян України – це дипломатичний паспорт, службовий паспорт, паспорт громадянина України, посвідчення особи моряка або посвідчення члена екіпажу; для іноземних громадян та осіб без громадянства – паспортний документ, що підтверджує громадянство іноземця або посвідчує особу без громадянства). У разі розгляду заяви про тимчасове обмеження боржника – фізичної особи або керівника боржника – юридичної особи у праві виїзду за межі України відповідно до ст. 377-1 ЦПК України доказуванню підлягають факти ухилення боржника від виконання рішення суду, можливість виїзду за межі України з метою ухилення від виконання рішення суду, в тому числі наявність закордонного паспорта громадянина України, вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішення суду відповідно до ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» тощо.
Стаття 377-1 ЦПК України особою, уповноваженою звернутися до суду з поданням про обмеження права боржника на виїзд за кордон, визначає державного виконавця. Слід зробити висновок, що інші особи – учасники виконавчого провадження (ст. 7 Закону України «Про виконавче провадження»), а також стягувач як сторона виконавчого провадження (ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження») не мають права на стадії виконання судових рішень звертатись із вимогами до суду, в тому числі у порядку позовного провадження.
У судовій практиці виникає питання визначення юрисдикції у справах про обмеження права на виїзд за межі України особи-боржника за поданням державного виконавця.
Питання про обмеження права на виїзд за межі України особи-боржника за поданням державного виконавця розглядається в порядку адміністративного судочинства, якщо подання державного виконавця датується до набуття чинності Законом від 4 листопада 2010 р. № 2677-VI, яким ЦПК України доповнено ст. 377-1.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Пунктом 4 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що на спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом, поширюється компетенція адміністративних судів. Статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу». Пунктом 18 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, державний виконавець має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника – фізичної особи або керівника боржника – юридичної особи за межі України до виконання зобов’язань за рішенням суду. Тобто зазначене звернення здійснюється в межах повноважень державного виконавця як посадової особи органу державної влади.Проте виконавче провадження відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначається як завершальна стадія судового провадження. Якщо судове провадження у справі здійснювалось у порядку цивільної юрисдикції, то відповідно судовий контроль за виконанням судових рішень здійснює суд у порядку цивільного судочинства, що прямо встановлено розділом VII ЦПК України, тому не допустимим є закриття провадження у справі за поданням державного виконавця, здійсненим після набрання чинності Законом від 4 листопада 2010 р. № 2677-VI, з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, та скасування судових рішень із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених п. 1. 1 ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 340 ЦПК України.
Якщо виконавче провадження було відкрито на виконання судових рішень судів загальної юрисдикції при розгляді кримінальних, господарських, адміністративних справ (ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») чи рішень інших органів (посадових осіб) виникає питання щодо розмежування цивільної, кримінальної, господарської чи адміністративної юрисдикції при розгляді справ про обмеження права боржника на виїзд за межі України.
Слід керуватися тим, що процесуальний порядок обмеження права боржника на виїзд за кордон прямо встановлено виключно нормами ЦПК України (ст. 377-1 ЦПК України). КАС України містить розділ V «Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах», Господарський процесуальний кодекс України – розділ ХІV «Виконання рішень, ухвал, постанов». Разом із тим зазначені процесуальні норми КАС України та ГПК України не містять норм щодо процесуального порядку обмеження права боржника на виїзд за межі України.
Оскільки застосування процесуальних норм за аналогією при здійсненні судочинства не допускається, тому потрібно зробити висновок, що обмеження боржника у праві виїзду за межі України можливе лише в порядку цивільної юрисдикції на підставі ст. 377-1 ЦПК України, якщо здійснюється виконання судових рішень у цивільних справах.
Розділ VІ ЦПК України «Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень в цивільних справах та інших органів (посадових осіб)» передбачає вирішення судами в порядку цивільної юрисдикції процесуальних питань, пов’язаних із виконанням судових рішень виключно у цивіль-них справах. Відповідно вирішення процесуальних питань, у тому числі обмеження права на виїзд боржника за кордон, пов’язаних з виконанням рішень, ухвал, постанов у господарських та адміністративних справах, у порядку цивільного судочинства не допускається.
Викликають сумніви у правильності застосування цивільних процесуальних норм судові рішення, якими вирішується питання про задоволення чи відмову у задоволенні подання державного виконавця про обмеження боржника у праві виїзду за межі України, якщо рішення суду приймались за правилами господарського чи адміністративного судочинства.
Разом із тим, якщо у кримінальному процесі при постановленні обвинувального вироку суд задовольняє цивільний позов повністю або частково (ч. 1 ст. 328 КПК України), таке присудження, що міститься у вироку суду, в частині матеріально-правових вимог особи здійснюється в порядку виконання судових рішень у цивільних справах. Дії державних виконавців, пов’язані з виконанням вироку суду в частині відшкодування засудженим завданої шкоди і безпідставно набутого майна, є підставою для виникнення цивільних прав і обов’язків, процесуальні питання, пов’язані із виконанням вироку суду в частині присудження за цивільним позовом, вирішуються в порядку, передбаченому розділом VІ ЦПК України.
Загалом слід відзначити, що такий вид забезпечення позову, як обмеження права на виїзд за кордон, часто має дуже ефективний вплив на «бажання» боржника виконувати свої зобов’язання. А в окремих випадках є незамінним, так як, виїхавши з України, особа може сюди вже не повернутись.
Отже, якщо на підставі вироку судом було видано виконавчий лист, всі процесуальні питання, пов’язані з виконанням судового рішення, вирішуються судом у порядку цивільного судочинства, в тому числі і питання обмеження права боржника на виїзд за межі України (ст. 377-1 ЦПК України).
В ході проведення узагальнення практики розгляду Пирятинським районним судом Полтавської області справ про вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина за межі України встановлено, що у 2013 році до суду надійшло 4 подання про тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина за межі України у зв’язку з неврегульованими аліментами, та не виконаними договірними зобов’язаннями. Усі 4 подання було розглянуто, в тому числі: задоволено – 2, відмовлено у задоволенні – 2.
Судом задоволено два подання в.о. начальника відділу державної виконавчої служби Пирятинського районного управління юстиції Полтавської області Особи-1 про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України Особи-2 та подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України Особи-3. У ході їх розгляду державним виконавцем надано ряд доказів, які свідчать про те, що боржники ухиляються від виконання зобов’язань, покладених на них судом, що є підставою для обмеження їх у праві виїзду за кордон.
Зокрема, з досліджених у судовому засіданні матеріалів виконавчого провадження, вбачається, що боржники були повідомлені державним виконавцем про наявність заборгованості та її примусове виконання.
Таким чином, у матеріалах справи наявні відомості про обізнаність боржників з наявністю відкритого виконавчого провадження та строками його добровільного виконання. Крім того, державним виконавцем в достатній мірі були вжиті заходи, спрямовані на виконання рішення суду. Вищевказане дає підстави стверджувати та доводить факт свідомого ухилення боржників від виконання зобов’язань, покладених на них судовим рішенням, яке ним не оскаржувалося та набрало законної сили.
У задоволенні двох подань старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Пирятинського районного управління юстиції Полтавської області Особи-1 про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України Особи-2 та подання начальника відділу державної виконавчої служби Пирятинського районного управління юстиції Полтавської Особи-1 про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України Особи-2 було відмовлено, у зв’язку з тим, що у ході розгляду подання державним виконавцем не надано доказів, які б свідчили про те, що боржники у період перебування виконавчого листа на виконанні ВДВС Пирятинського РУЮ ухиляються від виконання зобов’язань, покладених на них судом, що є підставою для обмеження його у праві виїзду за кордон. Таким чином, у матеріалах справи відсутні відомості про обізнаність боржника з наявністю відкритого виконавчого провадження у ВДВС Пирятинського РУЮ та строками його добровільного виконання. Вищевказане не дає підстави стверджувати та не доводить факту свідомого ухилення боржника від виконання зобов’язань.
Враховуючи наведене, суд вважає, що вимоги начальника ВДВС Пирятинського РУЮ не обґрунтовані, обставини, викладені в поданні не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами. Крім того, державним виконавцем не в повній мірі були вжиті заходи, спрямовані на виконання рішень суду – направлені запити до відповідних органів з метою встановлення майна чи грошових коштів, яке перебуває у власності боржника, відповідь на які понад 6 місяців так і не надійшла, проте контроль за їх виконанням не здійснювався, повторні звернення не надсилалися. Вищевказане не дає підстави стверджувати та не доводить факту свідомого ухилення боржника від виконання зобов’язань, тому підстави для обмеження у праві виїзду за межі України до повного виконання зобов'язань відносно боржників відсутні.
У 2014 році в провадження суду надійшло 35 подань про тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина за межі України у зв’язку з неврегульованими аліментами, не виконаними договірними зобов’язаннями та відносно осіб, які ухиляються від виконання зобов’язань, покладених на них судовим рішенням, рішення іншого органу ( посадової особи). Усі 35 подань було розглянуто, в тому числі: задоволено – 23, відмовлено у задоволенні – 7, залишено без розгляду 3, відмовлено у відкритті провадження – 2.
Відмовляючи у задоволенні подань (по семи справах), судом було встановлено по матеріалах справи одного з подань, що державним виконавцем не в повній мірі були вжиті заходи щодо примусового виконання рішень, зокрема, на предмет встановлення інших джерел доходів боржника, на яке може бути звернуте стягнення. Крім того, боржник за викликом державного виконавця з’явився та погодився сплатити заборгованість. Вищевказане не дає підстави стверджувати та не доводить факту свідомого ухилення боржника від виконання зобов’язань.
По інших шести матеріалах подань, представником ВДВС Пирятинського РУЮ Полтавської області не надано жодних обґрунтувань, які б давали підстави уважати, що невжиття заходів шляхом обмеження особи (боржника) у праві виїзду за межі України може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; не надані докази на підтвердження наміру боржника виїхати закордон; боржник, щомісячно, систематично, здійснюються із пенсії по виконанню зобов’язання; у матеріалах справи відсутні відомості про обізнаність боржника з наявністю відкритого виконавчого провадження та строками його добровільного виконання; розмір заборгованості по аліментах боржника на день розгляду справи є незначним.
Пирятинським районним судом Полтавської області залишено без розгляду три подання Відділу державної виконавчої служби Пирятинського районного управління юстиції Полтавської області про тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина за межі України у зв‘язку з тим, що до початку розгляду справи, представником ВДВС Пирятинського РУЮ Полтавської області до суду було подано заяву про залишення подання без розгляду.
Відмовлено у відкритті провадження у двох справах з підстав, передбачених п. 2 ч. 2 ст.122 ЦПК України.
При вирішенні справ даної категорії спірних питань, щодо застосування норм права не виникало. Жодна з ухвала Пирятиинського районного суду Полтавської області, винесена, щодо тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України не була оскаржена.
З узагальнення справ даної категорії вбачається, що за результатами розгляду подань державних виконавців суддями Пирятинського районного суду Полтавської області постановлялись ухвали у вигляді окремих процесуальних документів, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 208 ЦПК, ч. 4 ст. 209, ст. 210 ЦПК, та розд. VI ЦПК.
Правильне застосування суддями процесуального законодавства при ухваленні судових рішень з цього питання є визначальним з огляду на дотримання законних прав людини і громадянина та має на меті сприяти ефективному, своєчасному і законному примусовому виконанню рішень судів та інших органів (посадових осіб).
Судді розглядаючи справи про тимчасове обмеження прав громадян на виїзд з України, перевіряють чи дійсно боржник ухиляється від виконання рішення суду, при підтверджені цієї обставини приймають рішення про задоволення подання.
_03_03.png)
