Узагальнення практики розгляду Пирятинським районним судом Полтавської області, цивільних справ у спорах, що виникають із договорів страхування протягом 2016 року – І півріччя 2017 року

       На виконання плану роботи Апеляційного суду Полтавської області на ІІ півріччя 2017 року Пирятинським районним судом було проведено узагальнення практики розгляду цивільних справ у спорах, що виникають із договорів страхування протягом 2016 року – І півріччя 2017 року.

       Метою проведення узагальненя є висвітлення причини помилок, що допускаються суддями, а також зазначити спірні питаня застосування норм процесуального права при розгляді даної категорії справ з наведенням характерних прикладів.

        Договір страхування є цивільно-правовою угодою між страхувальником і страховиком, що регулює їхні взаємні обов'язки відповідно до умов визначеного виду страхування.

     Угода про страхування досягається взаємним волевиявленням сторін. Страхувальника до укладання договору страхування спонукає страховий інтерес. Страховик, укладаючи договір, не лише реалізує страхові інтереси страхувальника, а й свої економічні інтереси, які спрямовані на поповнення ресурсів страхового фонду, збалансування страхового портфеля й отримання прибутку від укладеної угоди.

    У своїй основі договір страхування — це договір про передачу та прийняття ризику. Страховик за страхову премію зобов'язується відшкодувати страхувальнику втрати, які відбулися у зв'язку з настанням зумовленої в договорі події. Договір укладається на основі правил страхування.

       Підставою для укладення договору є заява страхувальника. Вона містить явно виражений та адресований страховику намір страхувальника укласти договір страхування на відповідних умовах. У ній обов'язково повинні бути викладені всі суттєві особливості ризику, який передбачається страхувати. Страховик, розглянувши заяву, може прийняти її або відхилити. Підтвердженням укладення відповідного договору страхування є страховий поліс (свідоцтво, сертифікат), який містить усі істотні умови договору страхування і видається страхувальнику.

      Відносинам у сфері страхування присвячені, зокрема, гл. 67 розд. ІІІ (статті 979—999) Цивільного кодексу України (далі — ЦК) і Закон від 7 березня 1996 р. № 85/96-ВР «Про страхування» (далі — Закон № 85/96-ВР). Норми, що стосуються обов’язкового страхування, містяться у спеціальному законодавстві (наприклад, у законах: від 1 липня 2004 р. № 1961-IV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі — Закон № 1961-IV), від 2 березня 2000 р. № 1533-ІІІ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», від 9 липня 2003 р. № 1058-ІV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», від 18 січня 2001 р. № 2240-ІІІ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»), а також у постановах Кабінету Міністрів України, які прийняті на підставі зазначених вище та інших законів.

     Предметом дослідження в узагальненні є найбільш поширені форми зазначеної категорії спорів, а саме: добровільне страхування та обов’язкове страхування, що регулюються Законом № 1961-IV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

 Аналіз статистичних даних

        Згідно статистичних даних у справах по спорах, що виникають із договорів страхування протягом 2016 року – І півріччя 2017 року у суді в 2016 році розглянуто – 2 цивільні справи – це 1 % від загальної кількості справ що виникають із договорів, а у І півріччі 2017 року – 1 справу, що становить 1 % від загальної кількості справ що виникають із договорів.

       У справі за позовом Особи 1 до Особи 2 про відшкодування в порядку регресу витрат пов’язаних з виплатою страхового відшкодування – винесено рішення про задоволення позову частково; у справа за позовом Особи 1 до Особи 2 про відшкодування в порядку регресу витрат пов’язаних з виплатою страхового відшкодування – заяву повернуто позивачу у зв’язку з непідсудністю справи суду; у справі за позовом Особи 1 до Особи 2 про визнання недійсним Полісу обов’язкового страхування – винесено заочне рішення про задоволення позову у повному обсязі.

    Рішення прийняті судом, як у період 2016 року, так і у період І півріччя 2017 року до апеляційного суду Полтавської області не оскаржувалися.

 ПРАКТИКА РОЗГЛЯДУ СПРАВ

Спори щодо відшкодування в порядку регресу витрат, пов’язаних з виплатою страхового відшкодування

Так, вирішуючи спір у справі за позовом Особи 1 до Особи 2, суд вказав про часткове задовлення позову з наступних підстав.

        Позивач звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого вказав, що 21 березня 2014 року в м. Пирятин по вул. Соборній (Леніна) з вини Особи 2, який керував автомобілем, була скоєна дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої був пошкоджений автомобіль, під керуванням Особи 3. Розмір завданих Особі 3 збитків за пошкоджений транспортний засіб, відповідно до звіту про оцінку автомобіля, складає 14089,79грн. Відповідач на момент ДТП не мав чинного договору обовязкового страхування цивільно - правової відповідальності власників транспортних засобів. 16 квітня 2014 року Особа 3, скориставшись своїм правом, передбаченим ЗУ «Про обовязкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» подав відповідну заяву з метою отримання грошового відшкодування за матеріальну шкоду, завдану Особи 2. Відповідач відшкодування за завдану матеріальну шкоду Особі 3 добровільно не сплатив. Позивачем здійснено відшкодування шкоди за водія транспортного засобу, який спричинив ДТП і не мав договору обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в розмірі 11741,49 грн. з розрахунку: 14089 грн. 79 коп. (розмір завданої шкоди) 2348 грн. 30 коп. (20% ПДВ), окрім цього позивач поніс витрати на аварійного комісара в розмірі 788 грн., а всього 12529,49 грн., на підставі вищевикладеного позивач звернувся до суду про відшкодування збитків в порядку регресу.

       Суд, розглянувши справу в межах заявлених вимог, дослідивши докази, що маються в матеріалах справи, вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

      Судом встановлено, що 21 березня 2014 року в м. Пирятин була скоєна дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої був пошкоджений автомобіль, під керуванням Особи 3. Відповідно до постанови Пирятинського районного суду Полтавської області від 04 квітня 2014 року водія Особа 2, який керував автомобілем, було визнано винним в порушенні ПДР та вчиненні адмінправопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України, та піддано його адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі 20 неоподаткованих мінімумів громадян, що на час розгляду справи становить 340 грн. (а.с. 6). Вказана постанова суду не оскаржувалася та набрала законної сили.

     Відповідно до вимог ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обовязкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

    Розмір завданих Особі 3 збитків за пошкоджений транспортний засіб складає 14089,49 грн., що підтверджується звітом про оцінку автомобіля № 545 від 18 квітня 2014 року.

    Згідно зі ст.41 Закону України "Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" Особа 1 відшкодовує шкоду на умовах, визначених законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

     Відповідач Особа 2 на момент ДТП не мав чинного договору обовязкового страхування цивільно - правової відповідальності власників транспортних засобів.

     Відповідно до ст. 22.1 Закону України "Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоровю, майну третьої особи.

   Власник пошкодженого транспортного засобу Особа 3, маючи поліс обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів,  виданого зі строком дії з 03.04.2013 по 02.04.2014 включно, скористався своїм правом на отримання страхового відшкодування, подав позивачу заяву від 16 квітня 2014 року, внаслідок чого Особа 1 27 червня 2014 року здійснило виплату йому у сумі 11741,49грн., що підтверджується наказом №3336 від 26 червня 2014 року, довідкою про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих №1 від 25 квітня 2014 року, платіжним дорученням №6528 від 27 червня 2014 року.

    Таким чином, позивач відшкодував шкоду за відповідача Особу 2, який спричинив ДТП та не мав договору обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

   Особа 1 листами №3/1-05/10228 від 08 квітня 2014 року та №3/1-05/17517 від 27 червня 2014 року запропонувало відповідачу в добровільному порядку відшкодувати завдані збитки. Особа 1 в добровільному порядку завдану потерпілому шкоду не відшкодував.

    Відповідно до положень ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

   Згідно наданого платіжного доручення №6528 від 27 червня 2014 року Особа1 було виплачено Особі 3 грошове відшкодування за матеріальну шкоду завдану відповідачем у сумі 11741,49грн., саме така сума й підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

     Розглядаючи вимоги позивача в частині стягнення понесених витрат за роботу аварійного комісара у розмірі 788 гривень, то суд зазначає наступне.

     Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

    Проте, дослідивши матеріали справи, суд зазначив, що представником позивача не надано доказів, які б могли підтвердити витрати понесені Особою 1 за роботу аварійного комісара в сумі 788 грн., а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

    Підсумовуючи вищевикладене суд зазначив, що стягненню з відповідача підлягає лише виплачене відшкодування за матеріальну шкоду завдану відповідачем в сумі 11741,49 грн. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

    Інший приклад де у справі за позовом Особи 1 до Особа 2 про визнання недійсним Полісу обов’язкового страхування, судом було задоволено позов у повному обсязі з наступних питань.

      Позивач звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого вказав, що 25 грудня 2015 року о 08:00 годині у с. Синяк Вишгородського району Київської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу, під керуванням водія Особи 3 та транспортного засобу, під керуванням водія Особи 4 29.12.2015 з письмовим повідомленням страхувальника про дорожньо-транспортну пригоду звернулася Особа 2, до якого було долучено поліс обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів  зі строком дії з 00 год. 00 хв. 25.12.2015 до 24.12.2016 включно, яким забезпечений транспортний засіб. Враховуючи дату укладення поліса та дату настання ДТП (25.12.2016 в один день) було проведено внутрішнє службове розслідування на предмет встановлення обставин та умов настання страхового випадку та умов укладення полісу з відповідачем. Поліс обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів було укладено та підписано страховим агентом Особою 5, за інформацією якої 25.12.2015 близько 11-00 год. біля гіпермаркету «Епіцентр» до неї звернувся невідомий громадянин, якому вона реалізувала Поліс на автомобіль, але на прохання невстановленої особи, щоб уникнути адміністративної відповідальності та перекласти відшкодування нанесеного матеріального збитку на позивача, страховий агент Оосба 5 зазначила неправдиву інформацію щодо терміну дії та дати укладення полісу (на добу раніше). Крім того, внесену в поліс інформацію було зафіксовано виключно зі слів клієнта. Факт того, що під час укладення поліса не було здійснено перевірки відповідних документів підтверджується неправдивими даними, що зазначені в полісі, а саме паспортні дані відповідача та державний номерний знак транспортного засобу не відповідають дійсності. З пояснень Оосби 2 та Оосби 3 встановлено, що на час ДТП транспортний засіб забезпечений не був. Враховуючи вищевикладене, позивач просить визнати Поліс обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зі строком дії з 00 год. 00 хв. 25 грудня 2015 року до 24 грудня 2016 року включно, забезпечений транспортний, що був укладений між Особою 1 та Оосбою 2, недійсним з моменту його укладення. Судові витрати просить стягнути на свою користь з відповідача.

      Суд, розглянувши справу в межах заявлених вимог, дослідивши докази, що маються в матеріалах справи, вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

     Судом установлено, що 25 грудня 2015 року близько 08 год. 00 хв на проїжджій частині вул. Леніна, поблизу будинку в с. Синяк Вишгородського району Київської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу, під керуванням Особа 3, та автомобіля, під керуванням водія Особи 4. Внаслідок ДТП водій і пасажир Особи 3 та Особи 4, а також водій Особа 4 отримали тілесні ушкодження, відомості про що були внесені в ЄРДР.

     25 грудня 2015 року Особа 2 звернулася до Особи 1 з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, яка сталася 25.12.2015 за участю транспортного засобу, під керуванням Особи 3, та автомобіля, під керуванням водія Особи 4.

    До повідомлення страхувальника про дорожньо-транспортну пригоду було додано Поліс обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, згідно якого автомобіль, було забезпечено зі строком дії з 00 год. 00 хв. 25 грудня 2015 року до 24 грудня 2016 року включно, який укладено між Особою 1 та Особою 2.

    У ході проведення внутрішнього службового розслідування на предмет встановлення обставин та умов настання страхового випадку та умов укладення страхового полісу з відповідачем, були відібрані пояснення у Оосби 2, яка вказала, що придбала поліс цивільної відповідальності в автомобілі «автострахування» на проспекті Палладіна, 24.12.2015 близько 17 год. 00 хв. Поліс придбала не вона, а її подруга, яка знаходилась поблизу, а вона знаходилася вдома. Крім того у своїй заяві, адресованій Особи 1, Особи 2 просить не займатись ДТП, учасником якої був автомобіль, матеріальну шкоду, завдану автомобілю, вони будуть відшкодовувати самостійно.

    Окрім цього, були відібрані пояснення у Оосби 5, яка здійснювала реалізацію вищевказаного страхового Поліса, яка вказала, що 25 грудня 2015 року на вул. Палладіна, біля магазину «Епіцентр», до неї звернувся невідомий чоловік віком 45 років, якому вона реалізувала Поліс обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на автомобіль. На прохання невстановленої особи вона зазначила неправдиву інформацію щодо терміну дії та дати укладення полісу. Дані страховика в поліс записувала зі слів, оригіналів паспорта Особи 2 та свідоцтва про реєстрацію автомобіля не бачила.

    За результатами службової перевірки до Вишгородського ВП ГУНП України в Київській області був направлений лист з проханням перевірити та надати оцінку діям Особа 2, Особа 3 та страхового агента Особи 5.

      Після встановлення зазначених обставин суд зазначає наступне.

     Згідно ч. 1ст. 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

    Зі змістуст. 979 ЦК України, вбачається, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

    Відповідно до ст. 998 ЦК України договір страхування є нікчемним або визнається недійсним у випадках, встановлених цим Кодексом.

    Частиною 1 ст. 215 ЦК України, встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

   З положень ч. 1ст. 203 ЦК Українивбачається, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

     Відповідно до ст. 236 ЦК Українинікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

    Відповідно до ст. 230 ЦК Україниякщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин,які мають істотне значення (частина першастатті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

    Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229-233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

    Відповідно до п. 20 вказаної постанови Пленуму, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

    Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

   Аналізуючи спірні правовідносини в контексті ст. 230 ЦК України суд зазначає, що замовчування з боку страхувальника Оосба 2 тієї обставини, що предмет забезпечення, а саме автомобіль, на момент укладення договору страхування вже потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, є обманом з боку відповідача щодо обставин, які впливають на вчинення правочину та мають істотне значення при укладенні договору, оскільки від них залежить виплата страхового відшкодування.

   Таким чином суд прийшов до висновку, що Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зі строком з 00 год. 00 хв. 25 грудня 2015 року до 24 грудня 2016 року включно, який укладено між Оосба 1 та Особа 2, має бути визнаний недійсним з підстави, передбаченої ст. 230 ЦК України, а саме у зв'язку з вчиненням правочину під впливом обману.

    Результати проведеного узагальнення свідчать, що судом загалом дотримуються вимоги норм матеріального та процесуального права при розгляді цивільних справ, що виникають з договорів страхування. Суд завжди достатньо повно з’ясовує фактичні обставини справи, дає правильну юридичну оцінку доказам, належним чином перевіряє пояснення сторін.