Узагальнення судової практики розгляду Пирятинським районним судом Полтавської області у 2016 році та першому півріччі 2017 року цивільних справ про визнання спадщини відумерлою

       Інститут спадкового права в Україні є досить розгалуженим напрямком права за своєю специфікою. І на перший погляд все зрозуміло: спадкоємці успадковують майно, якщо відмовились - майно переходить до спадкоємців наступної черги, за спадковим договором майно прописане в документі переходить до набувача.

        Із судової практики вбачається, що досить часто, після смерті особи залишається майно, яке ніхто не успадковує із тих чи інших причин. Це може бути як звичайна відмова від прийняття спадку, так і усунення спадкоємців від їх права на спадок. В такому випадку майно може перейти у власність територіальної громади як відумерла спадщина в порядку, визначеному ст. 1277 Цивільного кодексу України.

      В статті 1277 ЦК України зазначено, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. У разі якщо на об’єкті нерухомого майна на момент відкриття спадщини знаходиться рухоме майно, що входить до складу спадщини, таке рухоме майно переходить у власність територіальної громади, якій передано нерухоме майно.

       У 2016 році до суду надійшло 5 та було розглянуто 4 справи даної категорії. За результатами розгляду справ у 3 випадках ухвалювалися рішення про задоволення заяви, одна заява залишена без розгляду за заявою органу місцевого  самоврядування.

      У І півріччі 2017 року до суду надійшло 2 та було розглянуто 2 справи даної категорії. За результатами розгляду справ були ухвалені рішення про задоволення заяви.

      Перехід майна до територіальної громади в порядку ст. 1277 ЦК має специфічні ознаки, зумовлені як участю у приватноправових відносинах суб’єкта публічного права, так і метою введення досліджуваного інституту. Основні з таких ознак зводяться до такого.

1. Відповідно до ст. 1277 ЦК територіальна громада зобов’язана подати заяву до суду про визнання спадщини відумерлою, тобто вжити всіх дій для набуття права власності на таке майно. У відносинах спадкування особа має варіантність поведінки — прийняти спадщину або відмовитися від її прийняття. Прийняття спадщини — це право спадкоємця, яке він реалізує на власний розсуд (ст. 1268 ЦК). Ніхто не може бути змушений до прийняття спадщини.
2. Законом регулюється особливий порядок набуття права власності на спадкове майно територіальною громадою на підставі рішення суду.
3. Передбачений спеціальний строк для звернення до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою — один рік з часу відкриття спадщини та регламентована певна процедура, встановлена у ЦПК. Причому заява до суду подається органом місцевого самоврядування не протягом строку, як це встановлено щодо прийняття спадщини у ст.1270 ЦК, а після спливу строку. Таким чином, строк для подання до суду заяви про відумерлість спадщини не підлягає продовженню, оскільки такий строк чітко не визначений. Практично це означає, що територіальна громада може звернутися до суду із відповідною заявою і через кілька років після смерті спадкодавця. Основна вимога, що ставиться законом щодо строку, — сплив одного року з часу відкриття спадщини.
4. Значення інституту відумерлої спадщини полягає в усуненні безхазяйності об’єктів спадкування, збереження їх в цивільному обороті, а також захисті інтересів кредиторів.

     Справи про визнання спадщини відумерлою розглядаються за правилами окремого провадження в порядку цивільного судочинства (статті 274– 278 ЦПК).

    Заявником з цієї категорії справ є орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням. Такими органами відповідно до статей 10, 11 Закону України «Про місцеве самоврядування» є сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Законом України № 1533-VIII від 20.09.2016 ч.3 ст. 1277 ЦК України доповнено абзацом, відповідно до якого заява про визнання спадщини відумерлою може також бути подана кредитором спадкодавця, а якщо до складу спадщини входять земельні ділянки сільськогосподарського призначення - власниками або користувачами суміжних земельних ділянок. У такому разі суд залучає до розгляду справи органи місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини та/або за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини.

    На протязі періоду, що аналізується, одна заява про визнання спадщини відумерлою була подана до суду за заявою органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, решта - за заявами прокурора в порядку представництва інтересів держави згідно п.3 ст.131-1 Конституції України. Підставою представництва у суді інтересів держави в даному випадку була бездіяльність органів місцевого самоврядування, які зобов'язані своєчасно виявляти спадщину громадян, яка не прийнята спадкоємцями та звертатися до суду з метою визнання майна відумерлим для надходження до місцевого бюджету коштів для розвитку громади.

     За змістом ст. 1277 ЦК до предмета доказування у справі за заявою про визнання спадщини відумерлою встановленню підлягають обставини, які стосуються наявності спадкового майна, часу відкриття спадщини, відсутності спадкоємців, а також обставини щодо прийняття або відмови від спадщини. Факт користування майном, яке входить до складу спадщини, іншими особами без встановлення факту, що вони є спадкоємцями, не може бути підставою для відмови у визнанні спадщини відумерлою.

       Слід зазначити, що судді при підготовці справ указаної категорії до розгляду для з'ясування указаних обставин звертаються до нотаріальної контори з запитом про наявність спадкових справ після смерті спадкодавців, і тільки після того, як було встановлено в суді факти про відсутність спадкових справ після смерті спадкодавців задовольняють заяву про визнання спадщини відумерлою.

       Одним із складних питань судової практики у справах з визнання спадщини відумерлою є дія ст. 1277 ЦК у часі. Згідно з п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК правила книги 6 ЦК застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності ЦК. Правила ст. 1277 ЦК України про відумерле майно застосовуються також до спадщини, від дня відкриття якої до набрання чинності ЦК спливло не менше одного року. У пункті 1 листа ВССУ від 16 травня 2013 р. № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» зазначається, що правила абзацу 2 п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК слід застосовувати, якщо спадщина відкрилась після 01 липня 2003 р., проте не була прийнята ніким зі спадкоємців, що мають право спадкування відповідно до норм ЦК УРСР. Таким чином, сплив однорічного строку, встановленого ч. 2 ст. 1277 ЦК та абзацом 2 п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, може підлягати обчисленню, починаючи не раніше 01 липня 2003 р. Позови органів прокуратури в інтересах держави про передачу спадкового майна у власність держави щодо спадщини, яка відкрилась у період після 01 січня 2003 р. до 01 липня 2003 р., підлягають задоволенню відповідно до встановлених судом обставин справи. Питання застосування положень ст. 1277 ЦК у часі є вкрай актуальним, адже до набрання чинності ЦК застосовувався інший механізм набуття права власності на спадкове майно державою. Так, у ЦК УРСР взагалі не було передбачено визнання спадщини відумерлою. Відповідно до ст. 555 ЦК УРСР, що втратив чинність, спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави: 1) якщо спадкодавець все майно або частину його заповідав державі; 2) якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом; 3) якщо всі спадкоємці відмовились від спадщини; 4) якщо всі спадкоємці позбавлені права спадкування; 5) якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини. Якщо хто-небудь із спадкоємців відмовився від спадщини на користь держави, до держави переходить частка спадкового майна, належна цьому спадкоємцеві. Свідоцтво про право на спадщину державі видавалося у державній нотаріальній конторі в загальному порядку. Таким чином, йшлося про спадкування державою на загальних засадах. Крім того, у ЦК УРСР встановлювалися такі способи прийняття спадкоємцем спадщини: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

        Інших спірних питань, що потребують роз’яснення, при розгляді  справ вказаної категорії в практиці суду  не виникало.