Пирятинський районний суд Полтавської області

УЗАГАЛЬНЕННЯ

судової практики вирішення Пирятинським районним судом Полтавської області

справ за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової

особи державної виконавчої служби за 2014 рік

Пирятинським районним судом Полтавської області було проведено вивчення та узагальнення судової практики вирішення Пирятинським районним судом справ за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби за 2014 рік.

Виконання судових рішень — це стадія цивільного процесу, в якій здійснюється реалізація прав сторін, підтверджених судовим рішенням. Це важливий етап, без якого сам факт прийняття рішення втрачає сенс, і тому залишення проблем їх виконання поза увагою ставить під загрозу мету здійснення судочинства.

На протязі 2014 року у провадженні суду знаходилося та було розглянуто 10 справ вказаної категорії, з яких : залишено без розгляду - 1 скаргу, задоволено – 3 скарги, відмовлено у задоволенні 4 скарг, у одній справі відмовлено у відкритті провадження та у одній справі провадження закрито.

1. При розгляді справ за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд керується положеннями статей 40, 55, 56 Конституції України; статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року, ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції"); міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК); розділом XIV Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК); Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС); пунктом 10 частини другої статті 16, статтями 1166, 1167, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК); статтями 187, 189, 194 - 197 Сімейного кодексу України; законами України "Про державну виконавчу службу", "Про виконавче провадження", "Про звернення громадян", "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду"; статтями 41 - 47 Закону України "Про іпотеку"; Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5; Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5, іншими нормативно-правовими актами, які врегульовують ці питання.

2. Скаргу на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод (абзац 2 частини першої статті 385 ЦПК).

Оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій має відбуватись у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод (абзац 3 частини першої статті 385 ЦПК).

Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (частина третя статті 385 ЦПК).

Із загальної кількості справ, 9 скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця, які розглянуті судом у 2014 році, подано до суду у встановлений законом строк.

Скарга Особи 1, Особи 2 на постанову державного виконавця відділу Державної виконавчої служби від 17.11.2013 у цивільній справі про відмову у відкритті виконавчого провадженні подана до суду з пропущенням встановленого строку. Розглянувши клопотання скаржників про поновлення пропущеного строку, суд задовольнив клопотання та поновив пропущений скаржниками строк на подання скарги. При цьому суд зазначив, що десятиденний строк для подання скарги обчислюється з моменту одержання заявником копії відповідної постанови: про відмову у відкритті виконавчого провадження (стаття 26 Закону України "Про виконавче провадження"), про повернення стягувачу виконавчого документа (стаття 47 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно дост. 31 Закону України «Про виконавче провадження», копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

В ході розгляду справи встановлено, що оскаржувані копії постанов направлені стягувачу простим листом. Доказів вручення стягувачу вказаних постанов державний виконавець суду не надав. З пояснень Особи 1 вбачається, що він не може пригадати, коли він одержав вказаний лист. Таким чином, оскільки суд не мав можливості достовірно встановити дату одержання стягувачем копій оскаржуваних постанов та відповідно встановити коли стягувач дізнався про порушення його прав, прийшов до висновку про задоволення клопотання його представників про поновлення строку на подання скарги.

3. Суб'єктний склад сторін спору про оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС регламентується нормами ЦПК і Закону України "Про виконавче провадження".

Стаття 383 ЦПК вказує про те, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Залежно від особи заявника оскарження рішень, дій або бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби може здійснюватися в адміністративному та/або судовому порядку.

Відповідно до частини другої статті 82 Закону України "Про виконавче провадження" боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (статті 383, 384 ЦПК, частина четверта статті 82 Закону України "Про виконавче провадження").

На протязі вказаного періоду до суду із скаргою на дії державного виконавця звернулися 10 осіб - сторін виконавчого провадження, з яких стягувачі – 2 особи, представники стягувачів – 2 особи, боржники – 6 осіб.

У практиці суду мав місце випадок звернення до суду із скаргою на дії державного виконавця боржника в інтересах особи, яка не є учасником виконавчого провадження.

Зокрема, Особа 1 звернувся до суду із скаргою на постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби Особи 2 від 25.12.2013 про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. Свою скаргу обґрунтовував тим, що відповідно до вказаної постанови державним виконавцем передано в рахунок погашення боргу стягувачеві Особі 3 належне йому домоволодіння.

Вважає вказану постанову державного виконавця неправомірною, оскільки на момент винесення постанови державному виконавцю було відомо, що рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 12.11.2013 поділене майно, що є спільною сумісною власністю подружжя Особи 1 та Особи 4 зокрема, суд визнав право власності Особи 4 на ½ частину домоволодіння. Тому при винесенні оскаржуваної постанови державний виконавець діяв всупереч закону, що є підставою для її скасування. Просив визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Особи 2 від 25.12.2013 про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд зазначив, що доводи про скасування оскаржуваної постанови з вищевказаних підстав не заслуговують на увагу, оскільки вони не вказують на порушення прав заявника, а свідчать про необхідність захисту права іншої особи, яка не є учасником виконавчого провадження, та яке може бути захищене у інший спосіб, визначений законом. Захист порушеного права власності Особи 4 на частину домоволодіння також дасть змогу зберегти право користування ним членами її сім'ї, про порушення прав яких заявляв у судовому засіданні її представник.

Відповідно до положень статті 386 ЦПК суб'єктом оскарження є державний виконавець або інша посадова особа ДВС, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.

Здебільшого заявники у цій категорії справ суб'єктом оскарження зазначають або конкретного державного виконавця, який і бере участь в розгляді справи або відділ ДВС, а також окремі скаржники зазначали суб’єктами оскарження обидва вказані суб’єкти.

Згідно зі статтею 386 ЦПК скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби розглядається в судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи ДВС, проте на практиці скарги розглядаються також за участю заінтересованих осіб - учасників виконавчого провадження (боржників або стягувачів), прав і обов'язків яких стосується подана скарга, а у випадку незазначення їх у скарзі заінтересовані особи залучаються судом до участі у справі.

4. Юрисдикційність розгляду скарг на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС залежить від спеціалізації суду, який ухвалив рішення, що підлягає примусовому виконанню органами ДВС.

У порядку цивільного судочинства скарги на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС підлягають розгляду, якщо підлягає виконанню рішення суду загальної юрисдикції, ухвалене відповідно до ЦПК (стаття 383 ЦПК).

Учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законодавством не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб (стаття 181 КАС).

У пункті 6 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" надано роз'яснення, що судам необхідно враховувати, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання. Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову, яка, у разі її невиконання самостійно, виконується примусово в установленому Законом України "Про виконавче провадження" порядку.

Прийнята державним виконавцем постанова про накладення штрафу на боржника, яка не виконана самостійно боржником, є підставою для її примусового виконання.

В цьому ж пункті постанови пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" з посиланням на пункт 7 частини другої статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" зазначається, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

Також зазначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Також постановою пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" розтлумачено, що до юрисдикції адміністративних судів належать справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні (пункт 6 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" (із змінами, внесеними згідно з постановами Вищого адміністративного суду України від 21 травня 2012 року № 5, від 14 вересня 2012 року № 10).

З указаних підстав судом було закрите провадження у цивільній справі за скаргою Особи1 на постанову головного державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Особи 2 про накладення штрафу.

За змістом п. 7 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу та постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору є виконавчими документами.

Відповідно до ч. 7 п. 2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби», із змінами, внесеними згідно з постановами Вищого адміністративного суду України від 21 травня 2012 року №5, від 14 вересня 2012 року №10, справи за позовами про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) належать до справ адміністративної юрисдикції незалежно від суб'єкта звернення до суду (частина п'ята статті 82 Закону України "Про виконавче провадження").

У цивільній справі за скаргою Особи 1 на дії державного виконавця відділу Державної виконавчої служби, предметом оскарження стали дії державного виконавця, пов’язані з виконанням вимог Особи 2 про стягнення із заявниці недоїмки із сплати єдиного внеску та виконавчого збору в рамках виконавчого провадження. Враховуючи, що з матеріалів скарги вбачався спір, пов'язаний з оскарження дій державного виконавця при виконанні рішень органів Особи 2, який віднесено до юрисдикції адміністративних суду, суд відмовив у відкритті провадження у справі.

Протягом періоду, що вивчається, до суду не надходили скарги на дії державного виконавця у зведеному виконавчому провадженні. При вирішенні питання юрисдикції цих спорах суд керується п.3 постанови пленуму ВАС від 13.12.2010 №3, відповідно до якої справи, в яких оскаржуються дії або бездіяльність органів ДВС при виконанні зведеного провадження за рішеннями судів різної юрисдикції, належать до компетенції адміністративних судів. У разі звернення особи зі скаргою на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС під час виконання судового рішення у зведеному виконавчому провадженні, ухваленого відповідно до ЦПК, така скарга підлягає розгляду судом згідно з частиною першою статті 383 ЦПК. Натомість, єдиної судової практики з указаного питання не існує, тому, на думку суддів, воно потребує роз’яснення.

5. За період, що вивчається, при розгляді судом скарг на дії, рішення чи бездіяльність державної виконавчої у двох справах скаржниками ставилися вимоги про стягнення з державного виконавця збитків, завданих при виконанні судових рішень.

Зокрема, у цивільній справі за скаргою Особи 1 про неправомірні дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби щодо вилучення у боржника Особи 1 належного йому автомобіля, скаржник просив покласти на державного виконавця Особу 2 всі витрати, пов’язані з проведенням 27.12.2013 виконавчих дій в ході виконавчого провадження. Розглянувши скаргу, суд встановив, що рішення державного виконавця про опис та арешт належного Особою1 майна з передачею його на відповідальне зберігання представнику Особу 3 прийнято державним виконавцем на виконання ухвали суду від 05.12.2013 у межах своєї компетенції та на підставі положень закону, тому відмовив у задоволенні скарги за безпідставністю вимог.

У цивільній справі суд задовольнив вимоги Особи 1 та Особи 2 про визнання дій державного виконавця Особи 3 неправомірними та зобов’язав державного виконавця провести виконавчі дії з примусового виконання рішення Пирятинського районного суду по виконавчому листу від 14.05.201. У задоволенні вимог скаржників про стягнення з державного виконавця на їх користь моральної шкоди відмовлено за недоведеністю спричинення їм діями державного виконавця моральної шкоди.

6. Із загальної кількості справ вказаної категорії предметом оскарження були 2 постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, 1 постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження та 1 постанова про відкриття виконавчого провадження.

Завершальними стадіями виконавчого провадження є повернення виконавчого документа стягувачу та закінчення виконавчого провадження.

Статтями 37 та 40 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції, яка діяла до 9 березня 2011 року, та статтями 47 та 49 Закону України "Про виконавче провадження", в новій редакції, передбачено вичерпний перелік підстав для повернення виконавчого документа стягувачу та закінчення виконавчого провадження.

Так, розглянувши скаргу представника стягувача Особи 1 адвоката Особи 2 на постанову державного виконавця про закриття виконавчого провадження, суд встановив, що 31 травня 2011 року Гребінківським районним судом Полтавської області було видано виконавчий лист на примусове виконання рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 14 січня 2011 року, яким Особою 3 було зобов’язано дотримуватись умов Договору на досягнутих сторонами умовах нарахування процентної ставки по кредиту не вище 14,04% на рік згідно з умовами погодженого кредитного договору від 06.07.200; зобов’язано Особою 3 провести перерахунок з 01.02.2009 нарахованої процентної ставки по кредиту не вище 14,04% на рік у відповідності з умовами погодженого кредитного договору від 06.07.200 та перерахунок сплачених позивачем в рахунок погашення кредиту коштів, виходячи з узгодженої процентної ставки (14,04%).

05 серпня 2011 року постановою головного державного виконавця Особою 4 було закінчене виконавче провадження по примусовому виконанні виконавчого листа, виданого Гребінківським районним судом Полтавської області 31 травня 2011 року у зв’язку із фактичним виконанням рішення згідно з виконавчим документом. У її обґрунтування головний державний виконавець Особа 4 послалася на надані до відділу Особи 3 документи про виконання ним зобов’язання згідно вимог виконавчого документа, яким, на думку Особи 4, є розпорядження Особи 3 про перерахунок процентної ставки по Договору. Проте, на думку суду, розпорядженням Особи 3 про перерахунок процентної ставки по Договору, яким лише зобов’язано головного бухгалтера здійснити такий перерахунок, не свідчить про факт здійснення такого перерахунку, а, відтак, і фактичне виконання рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 14 січня 2011 року в повному обсязі указаним розпорядженням не підтверджується, а тому підстави для винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження були відсутні.

Суд визнав вказану постанову незаконною та зобов’язав Особу 4 протягом трьох робочих днів з дня надходження даної ухвали відновити виконавче провадження при примусовому виконанні виконавчого листа Гребінківського районного суду Полтавської області від 31 травня 2011 року.

Вказана ухвала була предметом апеляційного розгляду та ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 07.10.2014 залишена без змін.

Інших спірних питань, що потребують роз’яснення, при розгляді справ вказаної категорії в практиці суду не виникало.