Узагальнення практики розгляду цивільних справ про захист прав власності та інших речових прав

  У З А Г А Л Ь Н Е Н Н Я

 

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Судовий захист права приватної власності громадян здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами: про визнання права власності на майно, про витребування майна з чужого незаконного володіння; про визначення порядку володіння, користування і розпорядження майном, що є спільною власністю; про поділ спільного майна або виділ з нього частки; про визнання недійсними угод про відчуження майна та дійсними; про визнання незаконними актів державних органів, органів місцевого самоврядування про неправомірне втручання у здійснення власником правомочностей щодо володіння, користування і розпорядження своїм майном; про передачу в приватну власність майна, яке за законом підлягає відчуженню громадянину;про відшкодування шкоди, заподіяної майну, або збитків, завданих порушенням права власника; про виключення майна з опису та інш.

Вирішуючи спори про право приватної власності на майно, суд повинен діяти що відповідно до ст.13 Закону України "Про власність" об'єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення, набуті з передбачених законом підстав.

При розгляді Пирятинським районним судом Полтавської області позовів про витребування власником свого майна враховується, що власник у будь-якому випадку має право вимагати повернення (віндикація) свого майна з чужого незаконного володіння, а також належного йому майна, безоплатно набутого володільцем від особи, яка не мала права його відчужувати.

Розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суд виходить з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу; майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю; квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність.

В інших випадках спільна власність громадян є частковою.

Пирятинським районним судом Полтавської області також враховується те, що громадянин не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Вирішуючи питання про грошові стягнення у справах за позовами про захист права приватної власності на майно, Пирятинський районний суд Полтавської області виходить з того, що вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутністю - за дійсною вартістю майна на час розгляду спору.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними судом залежно від предмета і підстав позову застосовуються норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішуються справи.

Крі того, при винесенні рішень судом враховується, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. А також те, що зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства оцінюється відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Крім того, з'ясовуються всі юридично значимі обставини справи, роз’яснюється право надання сторонами доказів, необхідних для вирішення спору.

При розгляді спору суд ухвалює рішення про тлумачення змісту правочину лише на вимогу однієї або обох сторін правочину чи їх правонаступників (стаття 213 ЦК, стаття 37 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК) в порядку позовного провадження.

Найбільш поширеними категоріями справ позовного провадження, які розглядались у 2011 роціПирятинським районним судомПолтавської області є спори про визнання права власності:на житлові будинки та господарські споруди; самочинне будівництво; нежитлові будівлі; перепланування, земельні ділянки; на частки у праві спільної сумісної власності; спори про речові права на чуже майно та про спадкове право.

Аналіз вказаної категорії цивільних справ дозволяє зробити висновок про те, що в цей час на території Пирятинського району Полтавської області широко поширені факти самочинного будівництва житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна, а також самочинних реконструкцій та перепланувань приміщень. У порушення встановлених законом правил, без одержання необхідних дозволів і погоджень для будівництва, а також без виділення у встановленому законом порядку земельних ділянок фізичні особи самочинно будують та/або здійснюють реконструкцію (перепланування) нерухомого майна, а потім намагаються в судовому порядку визнати право власності на самочинне будівництво, іншим чином узаконити результати виконаних будівельних робіт. Крім того, факти самочинного будівництва обумовлюють виникнення судових спорів про знесення самочинного будівництва.

Слід зазначити, що при визначенні територіальної підсудності даної категорії справ Пирятинський районний суд Полтавської області керується вимогами ст. 114 ЦПК України про виключну підсудність позовів про права на будинки, у тому числі житлові й нежитлові приміщення, будови, споруди й правомірно приймають до провадження позовні заяви за місцем знаходження спірних об'єктів.

При проведенні узагальнення встановлено, що найчисленнішою категорією справ є справи про визнання права власності на самочинне будівництво.

Статтею 375 ЦК України передбачено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно уважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Таким чином, можна виділити наступні ознаки самочинного будівництва:

- об'єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку;

- відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва;

- створення об'єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об'єкт нерухомого майно самочинним будівництвом.

Самочинне будівництво являє собою правопорушення, що полягає в порушенні норм земельного законодавства, що регулює надання земельної ділянки під будівництво, або містобудівних норм, що регулюють проектування й будівництво. Тому особа, що здійснила самочинне будівництво, не є законним власником.

В ч. 2 ст. 376 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво, лише у випадках, передбачених ст. 376 ЦК, а саме: за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч. 3 ст. 376 ЦК); за особою - власником (користувачем) земельної ділянки, яка здійснила самочинне будівництво на цій ділянці, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК) .

Справи про визнання права власності на самочинне будівництво в основному задовольнялися судом з винесенням рішення про визнання права власності на об'єкти самочинного будівництва (індивідуальні житлові будинки, добудови, надвірні будівлі, гаражі тощо). Такий стан справ пов'язаний з тим, що, як правило, позовні вимоги про визнання права власності на самочинне будівництво відповідачем не заперечуються.

Однак із цивільних справ не завжди ясно, чи має місце взагалі спір про право й з яких причин позивачі звертаються до суду.

Мають місце випадки звернення до суду з позовами про визнання права власності фактично за відсутності предмета спору, коли права позивача ніким не оспорюються. Зокрема, позивач використовує судовий порядок визнання права власності на самочинне будівництво, для того щоб не дотримуватися встановленого порядку одержання дозволу на будівництво та іншої дозвільної документації. За таких обставин суд залишає справу без розгляду чи відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Тому судом при розгляді справ про визнання права власності на самочинне будівництво перевіряється, чи було питання оформлення права власності на самочинне будівництво предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підстави вважати про наявність спору про право. чи було відмовлено компетентними органами у вирішенні зазначеного питання.

В цьому аспекті враховується, що у цивільному процесі сторонами у справі є особи, правовий спір яких вирішується в суді, що мають юридичну заінтересованість у результаті справи, мають комплекс процесуальних прав і обов'язків, необхідних для захисту прав, свобод та інтересів. Відповідачем є особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнає чи оспорює його суб'єктивне право, свободи чи інтерес, який охороняється законом.

Як правило, належним відповідачем у справі про визнання права власності на самочинне будівництво є відповідна (сільська, селищна, міська) рада, до компетенції якої належить вирішення питань щодо розпорядження землями відповідних територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності (статті 8-12 ЗК України); вирішення питання вибору, вилучення (викупу) земельних ділянок, надання дозволу на будівництво об'єктів містобудування; вирішення питання щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій.

При розгляді зазначених справ судом відповідно до вимог статей 214, 215 ЦПК України вирішуються наступні питання: з'ясовується правовий статус земельної ділянки та осіб, прав та інтересів яких торкається цей спір, хто є власником самочинно забудованої земельної ділянки, на якій правовій підставі позивач нею користується, перевіряється наявність документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, чи заявлено позивачем позов саме на підставах, передбачених ст. 376 ЦК України, якщо земельна ділянка, на якій здійснено будівництво, знаходиться у власності (користуванні) кількох осіб, чи врахована їхня думка при здійсненні самочинного будівництва, чи не порушуються їхні права цим будівництвом, з'ясувується відповідність чи невідповідність самочинно побудованих будівель державним будівельним, санітарним, протипожежним нормам.

При вирішенні спору, судом визнається право власності на квартиру або будинок у реконструйованому виді, із вказівкою площі, що змінилися.

Вивчення цивільних справ свідчить про те, що факти звернення громадян до суду для затвердження самовільного перепланування або перебудови мають місце досить часто.

Статтею 100 ЖК України передбачено, що переобладнання і перепланування жилого будинку і жилого приміщення провадяться з метою підвищення їх благоустрою і перетворення комунальних квартир в окремі квартири на сім'ю. Переобладнання і перепланування жилого приміщення допускаються за згодою наймача, членів сім'ї, які проживають разом з ним, та наймодавця і з дозволу виконавчого комітету міської ради.

У разі відмови наймодавця, наймача або членів його сім'ї у згоді на переобладнання чи перепланування жилого приміщення спір може бути вирішено в судовому порядку, якщо на переобладнання чи перепланування є дозвіл виконавчого комітету міської ради.

Наймач, який допустив самовільне переобладнання чи перепланування жилого або підсобного приміщення, зобов'язаний за свій рахунок привести приміщення у попередній стан.

Якщо проектом капітального ремонту жилого будинку передбачено переобладнання чи перепланування квартир, з цим проектом повинні бути ознайомлені наймачі та члени їх сімей. Зауваження і пропозиції зазначених осіб, не враховані проектною організацією, розглядаються органами, які здійснюють управління відповідним житловим фондом, а також виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів, який затверджує проект капітального ремонту будинку.

Згідно ст. 152 ЖК України переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.

Стаття 383 ЦК України передбачає, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Підсудність цих позовних заяв є виключною й визначається місцем знаходження перепланованого приміщення, оскільки за змістом ч. 1 ст. 114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Судом також враховується для прийняття рішення відповідні висновки: технічний висновок про відповідність виконаних робіт будівельним нормам і правилам, висновок про відповідність перепланування санітарно-епідеміологічним вимогам, пропонованим до будинків і приміщень, і правилам пожежної безпеки. Залежно від обставин справи, підлягають поданню висновки й інших служб.

Так, судом у резолютивній частині рішення по даній категорії справ, коли в результаті перепланування й (або) перебудови змінилися площі квартири, вказуються нові параметри квартири, за станом на певну дату. У випадку, якщо площі не змінилися, вказується про збереження квартири в перепланованому стані.