Узагальнення практики розгляду Пирятинським районним судом Полтавської області протягом 2015 — першого півріччя 2016 років заяв про забезпечення позову при вирішенні справ у цивільному судочинстві

 

З метою з'ясування помилок при розгляді заяв про забезпечення позову при вирішенні справ у цивільному судочинстві, недопущення їх в майбутньому та забезпечення однакового та правильного застосування законодавства, Пирятинським районним судом Полтавської області проведене узагальнення практики розгляду про забезпечення позову при вирішенні справ у цивільному судочинстві протягом 2015 - І півріччя 2016 років, у відповідності з планом роботи цивільної палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у II півріччі 2016 року.

Під час проведення узагальнення опрацьовано 8 цивільних справ, в яких вирішувались заяви про забезпечення позову за 2015 -1 півріччя 2016 років.

Забезпечення позову - це заходи цивільного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Вони повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову та застосовуються лише до позовів про визнання і про присудження.

Забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику. При цьому забезпечення позову може бути оскаржено, може бути прийняло зустрічне забезпечення, заміна виду забезпечення позову, скасування заходів забезпечення позову тим же судом, відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову. За своєю природою заходи забезпечення позову в цивільному процесі мають тимчасовий характер і зберігають свою дію до фактичного виконання судового акта, яким закінчується вирішення спору по суті. У разі відмови в позові, залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідного судового рішення (ч. 6 ст. 154 ЦПК України).

В основному із заявою про забезпечення позову звертались позивачі у цивільних справах про визнання права власності в порядку спадкування, стягнення заборгованості за кредитним договором, визнання незаконним розірвання договору оренди земельних ділянок, заборону самовільних дій по виселенню із житлового будинку та стягнення аліментів.

Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково (ч.6 ст. 153 ЦПК України).

Із опрацьованих 8 справ (2015 рік - 6,1 півр.2016 - 2) в: 7 справах (2015 рік - 5,1 півр.2016 - 2), що становить 87,5% у задоволенні заяви відмовлено, по одній справі (за 2015 рік 544/576/15-ц), що становить 12,5 % заяву задоволено частково.

Протягом вищезазначених періодів судом застосовано такі види забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти та майно.

По всіх заявах сплачено судовий збір.

Вивчення справ дає підстави вважати, що в основному судді правильно, відповідно до вимог ЦПК України та Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 22.12.2006 року, розв'язують питання щодо забезпечення позову.

В більшості випадків питання про забезпечення позову вирішується суддею одноособово, у провадженні якого перебуває справа, або судом на будь-якій стадії процесу в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у  справі, відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України.

У випадках коли заява про забезпечення позову подана без додержання вимог ст. 151 ЦПК України, а також несплачений судовий збір, суд ухвалою повертав заяви заявникам.

Частиною 2 ст. 151 ЦПК України встановлений вичерпний перелік підстав для забезпечення позову, це:

1.Невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення суду.

2.     Невжиття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення суду.

За загальним правилом заявник зобов'язаний довести наявність підстав для забезпечення позову, надавши відповідні докази.

В деяких випадках, при вирішення питання про забезпечення позову, в ухвалах судді зазначають лише про те, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню без будь-якого обґрунтування або ж лише зазначають про доцільність забезпечення позову.

Приписи ч. 2 ст. 151 ЦПК України зобов'язує позивача обґрунтувати заяву про забезпечення позову, а ч. 5 ст. 153, ст. 210 ЦПК України зобов'язує суд мотивувати свій висновок. Тому, при прийнятті заходів забезпечення позову суду необхідно перевірити аргументованість заяви про забезпечення позову і застосовувати такі заходи у випадках, коли є реальна небезпека, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду, в тому числі, що внаслідок цього заявнику може бути завдано шкоди Зазначене повинно бути мотивовано, а не шаблонно переписано з диспозиції норми права. Тому не може бути задоволено клопотання про забезпечення позову, якщо заявник не надав докази, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, зазначених в ч. 3 ст. 151 ЦПК України, за винятком випадків, коли такі наслідки безпосередньо випливають із суті рішення, дії.

З урахуванням того, що неприйняття мір по забезпеченню позову може в подальшому призвести до ускладнення, або зробити неможливим виконання рішення суду, суд вважає за необхідне заяву щодо забезпечення позову задовольнити частково або у повному обсязі.

Мотивувальна частина ухвали містить посилання на докази, які б свідчили про небезпеку, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду.

Судді ухвалюючи рішення про вжиття заходів забезпечення позову, зазначають в ухвалі достатні підстави, що дозволяють вважати, що відповідач або інші особи є порушником права позивача.

Слід зазначити, що заява про забезпечення позову, яка за змістом повинна відповідати ч. 2 ст. 151 ЦПК, може міститись як безпосередньо в позовній заяві, так і в окремій заяві. Узагальнення судової практики показує, що більшість таких заяв подається окремим процесуальним документом.

Заяву про забезпечення позову задоволено частково

Так, по цивільній справі за позовом Особи 1. до Особи 2 про повернення боргу, позивач у поданій до суду належним чином оформленій заяві просить у порядку забезпечення позову: накласти арешт на грошові кошти та майно, що належить відповідачці та знаходяться у неї або інших осіб.

Заяву було задоволено частково: накладено арешт на грошові кошти та майно, що належать Особі 2 в межах суми стягнення 127538 (сто двадцять сім п'ятсот тридцять вісім) гривень 09 копійок. В іншій частині вимог про забезпечення позову - відмовлено.

Суд, задовольняючи частково заяву, в мотивувальній частині ухвали зазначив, що відповідно до ст. 151 ЦПК України суд може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 3 ст.152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Як убачається зі змісту заяви про забезпечення позову, обґрунтовуючи необхідність забезпечити позов, позивач посилається на те, що відповідачка ухиляється від повернення боргу, що може створити загрозу неможливості виконати рішення суду.

Враховуючи те, що між сторонами дійсно існує спір з приводу повернення боргу за договором позики, а також виходячи зі змісту позовних вимог, обраного способу забезпечення позову та зазначених причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, убачається прямий зв'язок між заявленими вимогами та способом забезпечення позову, тому суд вважає, що маються всі підстави для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

При цьому суд задовольняючи частково вимоги вважає, що позов має бути забезпеченим лише в межах суми стягнення, тобто 127538,09 грн., оскільки на думку суду, такий вид забезпечення позову буде співмірним з заявленими позивачем вимогами.

Так, у цивільній справі за позовом Особи 1 до Особи 2 про визнання дійсним та укладеним договору купівлі-продажу, позивач у поданій до суду заяві про забезпечення позову просив накласти арешт на земельну частку (пай) розміром 3,2157 умовних кадастрових гектарів, що належить відповідачу, заборонити останньому відчужувати земельну ділянку (продавати, здавати в оренду чи заставу та ін.).

Суд, відмовляючи у задоволенні заяви зазначив, що представник позивача просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на земельну частку (пай), яка належить відповідачу Оосбі 2  на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай). Відповідно до пункту 17 Перехідних положень Земельного кодексу, сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта про право власності на землю. З матеріалів справи вбачається, що відповідач є власником земельної ділянки площею 3,2157 га. на території сільської ради на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку. Таким чином, об'єкт у вигляді земельної частки (паю), на який представник позивача просив накласти арешт, після виділення земельної ділянки в натурі на місцевості та видачі на неї державного акту - відсутній.

Дослідивши обставини справи, доводи викладені у заяві представника позивача, суд не знайшов підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача, оскільки заявником не надано доказів існування такого майна, також не надано обґрунтованих доводів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у справі, що відповідач має намір відчужити належне йому майно, внаслідок чого можуть бути порушені законні права позивача.

У цивільній справі за позовом Особи 1 до Особи 2 про визнання незаконним розірвання договору оренди земельної ділянки, позивач у поданій до суду заяві про забезпечення позову просив накласти арешт на земельну частку (пай) розміром 3,4332 умовних кадастрових гектарів, що належить відповідачу, заборонити останньому відчужувати земельну ділянку (продавати, здавати в оренду чи заставу та ін.).

Суд, відмовляючи у задоволенні заяви зазначив, що умовою до застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення що майно» яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. До предмета доказування в даному випадку входять: існування обставин про наявність уборжника-відповідача відповідного майна; ймовірність припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися на момент виконання рішення.

У поданій до суду заяві позивач не зазначає всіх вище перерахованих обставин.

Відсутність зазначених відомостей у заяві позбавляє суд дійти висновку про наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що докази надані позивачем на підтвердження можливості утруднення чи не виконання рішення суду в дані справі в результаті неприйняття вказаних ним мір забезпечення позову, є недостатніми для задоволення його заяви про забезпечення позову, у зв’язку з чим вона не підлягає задоволенню.

У цивільній справі за позовом Особи 1 до Особи 2 про визнання незаконним розірвання договору оренди земельної ділянки, позивач у поданій до суду заяві про забезпечення позову просив накласти арешт на земельну частку (пай) розміром 3,2122 умовних кадастрових гектарів, що належить відповідачу, заборонити останньому відчужувати земельну ділянку (продавати, здавати в оренду чи заставу та ін.).

Суд, відмовляючи у задоволенні заяви зазначив, що такі посилання заявника є необґрунтованими, оскільки предметом позову є не сама земельна ділянка, а договірні зобов’язання щодо вказаної земельної ділянки.

З матеріалів справи вбачається, що власником земельної ділянки являється відповідач, який в силу положень ст.ст. 317, 319 ЦК України належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Тому, на думку суду, такі вимоги позивача про забезпечення позову не є співмірними з заявленими позивачем вимогами.

Також позивач у своїй заяві вказав, що у нього є підстави стверджувати, що дії відповідача щодо відчуження земельної ділянки може зробити неможливим виконання рішення суду, внаслідок чого його законні права не будуть захищені.

Однак заявником не доведено, що існує реальна загроза невиконання можливого рішення суду, та не доведено, які саме його законні права не будуть захищені.

Крім того суд знаходить безпідставними вимоги заявника в тій частині, щоб заборонити відповідачу відчужувати будь-яким чином належну їй земельну ділянку, оскільки відповідно до п.п. б п. 15 Розділу X Перехідні положення Земельного Кодексу України введено мораторій на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського

виробництва.

У зв’язку з чим суд прийшов до висновку про безпідставність вимог заяви позивача про забезпечення позову, тому в її задоволенні слід відмовити.

У цивільній справі за позовом Особи 1 до Особи 2визнання договорів оренди недійсними, позивач у поданій до суду заяві про забезпечення позову просив заборонити ПСП «СТЕП» вчиняти будь-які дії щодо користування трьома земельними ділянками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Дослідивши обставини справи, доводи викладені у заяві позивача, суд не вбачав підстав для задоволення заяви про забезпечення позову. Зокрема, судом встановлено, що спірні земельні ділянки передані у користування відповідача для товарного сільськогосподарського виробництва, тобто для здійснення відповідачем підприємницької діяльності, з 2008 року. У матеріалах справи містяться дані про державну реєстрацію договорів про передачу в оренду ПСП «Степ» вказаних земельних ділянок.

Разом з тим, заява представника позивача не містить жодних доказів з приводу необхідності забезпечити позов про визнання недійсним договору оренди землі в запропонований заявником спосіб, не надано доказів з приводу існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

За приписами ч. 3 ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

У даному випадку вид забезпечення позову, обраний позивачем, є неспівмірним із заявленими нею вимогами. При цьому суд враховує, що обраний заявником спосіб забезпечення позову може перешкоджати господарській діяльності підприємства, яке займається сільськогосподарською діяльністю, пов'язаною з платним використанням земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У цивільній справі за позовом Особи 1 до Особи 2 про заборону самовільних дій по виселенню з житлового будинку, позивач у поданій до суду заяві про забезпечення позову просила заборонити начальнику газової дільниці відключати газ до вирішення питання про виселення в судовому порядку.

Суд, відмовляючи у задоволенні заяви зазначив, що відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що предметом позову є вимога заборонити відповідачці Особі 2 вчиняти самовільні дії по виселенню позивачки разом з членами сім'ї з будинку, а також стягнення з відповідачки Особи 2 авансу та вартості ремонту будинку.

Разом з тим заходи забезпечення позову позивачка просить застосувати відносно газової дільниці та філії "Полтаваобленерго", які не є сторонами спору.

Межі позовних вимог, як то зазначено у статті 11 ЦПК України, визначені позивачем, а відтак, на думку суду, заява Особи 1  про забезпечення позову у спосіб, визначений нею, виходить за межі її позовних вимог, тобто такі вимоги про забезпечення позову, які просить застосувати позивачка, не є співмірними з заявленими нею позовними вимогами, та не відповідають предмету позову, тому в їх задоволенні слід відмовити з зазначених підстав.

Не погодившись з ухвалою суду позивач Особа 1 оскаржила в апеляційному провадженню, проте скаргу разом з матеріалами було повернуто у зв'язку з несплатою судового збору.

У цивільній справі за позовом Особи 1 до Особи 2 про стягнення аліментів на дітей, позивач у поданій до суду заяві про забезпечення позову просила накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить відповідачу та знаходиться у нього або інших осіб.

Суд, відмовляючи у задоволенні заяви зазначив, що предметом позову є стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, а межі позовних вимог, як то зазначено у статті 11 ЦПК України, визначені позивачем, а відтак, на думку суду, заява про забезпечення позову у спосіб, визначений нею, виходить за межі її позовних вимог, тобто такі вимоги про забезпечення позову, які просить застосувати позивачка, не відповідають позовним вимогам та не є співмірними з заявленими нею позовними вимогами, тому в їх задоволенні суд рахує, що слід відмовити з зазначених підстав.

У цивільній справі за позовом Особи 1 до Особи 2, третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – Особи 3 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування, позивач у поданій до суду заяві про забезпечення позову просив накласти арешт та заборонити відчуження на земельну ділянку площею 4,85 га. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала померлій Особі 4, згідно сертифікату. Заборонити нотаріусам оформляти та видавати свідоцтво про право на спадщину після Особи 4.

Суд, відмовляючи у задоволенні заяви зазначив, що заявляючи вимогу про накладення арешту на земельну ділянку площею 4,85 га., позивач та його представник не звернули уваги на ту обставину, що померлій не належала на праві власності вказана позивачем земельна ділянка, а згідно сертифіката померлій належало право на умовну земельну частку в гектарах без виділення у загальному масиві земель. У зв’язку з чим суд знаходить безпідставними такі вимоги позивача про накладення арешту на земельну ділянку, таким чином вказані вимоги задоволенню не підлягають та в їх задоволенні слід відмовити.

Розглянувши вимогу позивача про забезпечення позову, в якій він просить заборонити приватним нотаріусам нотаріального округу та державним нотаріусам державної нотаріальної контори оформляти та видавати свідоцтво про право на спадщину після Особи 2 померлої, суд зазначає наступне.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що він звернувся до суду з позовом, який носить матеріальний характер.

Аналіз змісту ст. 152 ЦПК України та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» свідчать про те, що такий спосіб забезпечення, як заборона вчинити певні дії має нематеріальний характер і має застосовуватися для забезпечення позовів немайнового характеру. Це також узгоджуватиметься із принципом адекватності заявлених позовних вимог обраному способу їх забезпечення.

У зв'язку з тим, що заявлений позов майнового характеру, тому такий спосіб забезпечення як заборона нотаріусам вчиняти певні дії, не є співмірним з заявленими позивачем вимогами.

На даний час рішення по справі оскаржено та знаходиться на розгляді в апеляційному суді Полтавської області.

Питань щодо оскарження ухвали про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову не виникало, оскільки як роз'яснено п. 9 Пленуму ВСУ ухвали про відмову в забезпеченні позову оскарженню не підлягають.

Випадків, коли б забезпеченням позову фактично задовольнялись позовні вимоги без розгляду справи по суті - не було.

Обрані судом заходи забезпечення позову є співмірними та відповідають заявленим вимогам.

Заяви про забезпечення позову, поданих в порядку окремого провадження не розглядалось. В окремому провадженні не вирішується спір про право, тому все те, що пов'язано з позовом, у тому числі й питання забезпечення позову, у цьому виді провадження не вирішується.