АНАЛІЗ
цивільних справ практики Європейського суду з прав людини та дотримання Конвенції про захист
прав людини і основоположних свобод у 2015 році
На виконання листа Апеляційного суду Полтавської області було вивчено і проаналізовано застосування суддями Пирятинського районного суду Полтавської області під час розгляду цивільних справ практики Європейського суду з прав людини та дотримання Конвенції про захист прав людини і основних свобод, які були розглянуті судом протягом 2015 року.
Застосовуючи норми Конвенції, судом вказано на те, що Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка таким чином стала частиною національного законодавства. Цим же Законом про ратифікацію Україна визнала обов'язковою «юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції».
Саме цей міжнародний договір зумовив необхідність реформування національного законодавства з метою приведення останнього у відповідність із міжнародними стандартами в галузі прав людини. Відтак, Конвенція стала частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України. Тобто, норми Конвенції повинні застосовуватися національними судами, так само, як внутрішнє законодавство, і як норми прямої дії.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод складається з преамбули та 59 статей, при цьому основний текст Конвенції доповнюють протоколи, які поступово розширюють перелік прав та свобод, або вносять зміни до Конвенції.
Аналізуючи практику застосування Європейського суду з прав людини та дотримання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод судом, встановлено, що протягом 2015 року з 823 справ, що розглянуті судом у звітному періоді, лише по 5 (що становить 1%), а з них: по 3 справам було застосовано ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі Конвенція) та по 2 справам - п. 1 ст. 6 Конвенції.
Так, під час розгляду цивільних справ за позовом Особа 1 до Особи 2 про стягнення аліментів та за заявою Особи 1 та Особи 2 про визнання фізичної особи недієздатною, суд залишаючи заяви без розгляду, у зв'язку з неявкою заявників, вказав про наступне. Відповідно до ч. 3 ст. 169, п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Системний аналіз п. 3 частини першої ст. 207 ЦПК України положень ст. 169 цього Кодексу свідчить про те, що законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності неповажності явки позивача до суду залежно від того, яке це судове засідання: перше чи повторне. Тобто не вказує на врахування судом поважності причин при повторній неявці позивача до суду. Це пов'язано із дією принципу цивільного судочинства - диспозитивністю, відповідно до якого, кожний учасник процесу самостійно розпоряджається наданими йому законом процесуальними правами.
Таким чином, законодавець передбачив баланс захисту прав як позивача, який повторно не з'явився в судове засідання (незалежно від причин неявки), так і відповідача, який у зв'язку з такою неявкою вимушений витрачати свої час та кошти.
Згідно з вимогами ЦПК України суд не повинен з'ясовувати причини повторної неявки належним чином повідомленого позивача в судове засідання і у випадку повторної неявки позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді. (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 p., (Judgement of ECHR of 16 December 1992 De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253-В)
.З цього приводу прецедентними є також рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. Посилання на дані рішення Європейського суду з прав людини використовувались тому, що в них Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Крім того, задовольняючи рішення по цивільних справах за позовом Особи 1 до Особи 2 про виселення з житлового приміщення; за позовом Особи 1 до Особи 2 про виселення та стягнення моральної шкоди; за позовом Особи 1 до Особи 2, Особи 3, Особи 4, третьої особи Особи 5, Особи 6 про виселення - суд оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначив про наступне.
У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифіковано Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997р., закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні. Право власності є непорушним.
Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Слід також зазначити, що у 2015 році у порівнянні з 2014 роком (розглянуто 1 справу), зросла кількість прийнятих Пирятинським районним судом рішень із застосування практики Європейського суду та Європейської конвенції.
Підсумовуючи вищенаведене, слід зазначити, що безперечно, для застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно знання практики Європейського суду з прав людини, який не тільки дає зразок застосування тієї чи іншої статті, але й тлумачить кожне поняття. У зв'язку із цим виникають певні проблеми, наприклад: суддя, який хоче застосувати рішення Європейського суду в своїй практиці, буде змушений постійно слідкувати за рішеннями Європейського суду. Але такий постійний моніторинг вимагає значних зусиль навіть для фахівців в цій галузі.
Аналізуючи стан дотримання Пирятинським районним судом Конвенції про захист прав і основоположних свобод було встановлено, що при розгляді справ останнім, судді загалом дотримувались положень Конвенції.
Наведені вище приклади щодо особливостей застосування положень Конвенції та рішень Європейського Суду не є всеосяжними та вичерпними. Однак вони свідчать про те, що суди можуть забезпечувати справедливий судовий захист, що спрямовується на відправлення правосуддя на такому рівні, який би гарантував кожній людині при визначенні її цивільних прав та обов'язків право на справедливий судовий розгляд.
_03_03.png)
