Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Усі три випадки відбулися у різний час у різних містах, але, на думку Суду, вони мають більше спільного, ніж може здатися.
24 вересня ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Міняйло та інші проти України» («CASE OF MINYAYLO AND OTHERS v. UKRAINE (Applications nos. 59356/10 and 2 others)»). Заявники стверджували, що міліціонери їх катували, а органи влади не вжили належних заходів для встановлення істини. Відповідні випадки мали місце у 2005-2010 роках у Мукачевому, Покровську та Кременчузі.
13 лютого 2005 року міліція затримала Анатолія Міняйла та ще трьох осіб (які не є заявниками у цій справі) під час крадіжки речей у потязі. Заявник стверджує, що у ході затримання його били, хоча він не чинив спротиву. Після цього його доставили у відділення міліції на залізничній станції у Мукачево, де з пана Міняйла намагалися «вибити» зізнання у двох інших крадіжках. Заявник стверджує, що після сильного побиття міліціонери прикували його кайданками до батареї, і у такому положенні він знаходився з 13 по 15 лютого – без їжі та медичної допомоги. Про адвоката мова у таких обставинах навіть не йшла.
15 лютого його перевезли до Львівського відділення міліції. Під час поміщення до тимчасового ізолятора на тілі заявника не виявили жодних слідів побиття. Втім, вже 21 лютого при переведенні до СІЗО при огляді виявили садна на підборідді, коліні та литках. Разом з тим, 14-16 лютого пану Міняйлу неодноразово викликали швидку, але представники міліції не надали дозволу перевести його до лікарні. 8 квітня заявника направили на медичний огляд на предмет наявності ознак побиття – експерт встановив, що на тілі були пошкодження, втім на той момент вже неможливо було встановити час та причину їх появи.
Дружина та батько заявника звернулися до Генеральної прокуратури зі скаргою щодо побиття чоловіка міліціонерами. У квітні 2005 року дружина отримала листа від прокуратури Львівської області. У листі йшлося про те, що у ході розслідування було встановлено, що заявник отримав невеликі пошкодження через спротив затриманню, а міліція не застосовувала силу понад законні обмеження. У травні 2005 батько заявника також отримав листа від Львівської прокуратури – звинувачення міліціонерів у катуванні заявника назвали безпідставними на підставі вищезгаданого розслідування. Спроби оскаржити таке рішення прокуратури результатів не дали. При цьому заявник і його родина не змогли отримати матеріали цього розслідування.
Ігор Кіндра та Леонід Харченко стверджували, що опинилися приблизно у такій самій ситуації. Першого міліціонери в цивільному під хибним приводом заманили до авто, де вдягнули кайданки та відвезли до відділення – там били, змушуючи зізнатися у підпалі. Другого поліцейські били та катували струмом. Побої обох були документально підтверджені, але відповідні органи не знайшли підстав для початку проваджень про катування.
Суд відзначив, що держава зобов’язана проводити належне розслідування щодо випадків можливого насильства з боку правоохоронних органів, у ході якого необхідно встановити походження травм, а також визначити винних та покарати їх у разі, якщо скарги щодо тортур виявляться правдивими.
Разом з тим, у ЄСПЛ відзначають, що у жодному з трьох випадків відповідні органи не провели належних розслідувань щодо обставин, за яких заявники отримали травми. Таке відношення розходиться із попередньою практикою Суду. Зокрема, у попередніх рішеннях ЄСПЛ зазначав, що у випадках, коли більша частина інформації, що стосується обставин побиття/смерті від тортур, знаходиться у віданні державних органів, держава зобов’язана надати правдоподібне пояснення того, як побої з’явилися на тілі. Втім, на думку Суду, національні органи не доклали належних зусиль для встановлення істини. Зокрема, вжиті заходи не дають підстав говорити про спростування фактів катувань.
У зв’язку з цим, ЄСПЛ вирішив, що держава відповідальна за травми заявників: «Вищенаведених висновків Суду достатньо для того, аби стверджувати, що заявників піддавали нелюдяному та принизливому поводженню». Суд також визнав, що тривалість кримінального провадження проти Анатолія Міняйла (5 років і 10 місяців) була необґрунтовано довгою, а також що Ігор Кіндра не мав законної змоги вимагати компенсації за незаконне позбавлення волі.
У підсумку, ЄСПЛ призначив Леоніду Харченку компенсацію у розмірі 10000 євро, а Ігору Кіндрі – 15000 євро. Анатолій Міняйло компенсації не отримав у зв’язку із порушенням строків подачі вимоги про відшкодування.
_03_03.png)
