Узагальнення
практики застосування норм міжнародного права Пирятинським районним судом Полтавської області у І півріччі 2014 року
Міжнаро́дне пра́во — це система юридичних принципів і норм договірного і звичаєвого характеру, які виникають у результаті погодження між державою та іншими суб"єктами міжнародного співтовариства, і регулює відносини з метою мирного співіснування.
Проблема ефективної реалізації норм міжнародного права у національних правопорядках держав є однією з найбільш актуальних у теорії та практиці міжнародного і національного права. Новою тенденцією в цьому складному процесі є зростання та зміцнення ролі національних судових установ, які, реалізуючи функцію правозастосування, покликані забезпечувати належний захист національних і міжнародних правових цінностей, підвищувати їх реальне значення для держав і людей. У процесі такого застосування виявляється придатність, дієвість і авторитет норм міжнародного права в національних правових системах. Тому, дійсний статус міжнародного права визначається та визначатиметься на майбутнє не тільки відповідними конституційними положеннями, але й готовністю національних судів застосовувати це право.
Статтею 9 Конституції України, установлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Крім цього, згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду (практика Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.
У І півріччі 2014 року Пирятинським районним судом Полтавської області при здійсненні правосуддя було застосовано норми міжнародного права у 10 кримінальних провадженнях. Найбільш поширенішими міжнародними правовими актами, що застосовувалися при здійсненні правосуддя у Пирятинському районному суді були Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та Мінімальні стандартні правила ООН, які стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила»), у меншій мірі судом застосовувалися рішення Європейського суду з прав людини, Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти корупції та Кримінальна конвенції про боротьбу з корупцією.
Прикладом застосування Мінімальних стандартних правил ООН, які стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила») у кримінальному провадженні є кримінальне провадження відносно неповнолітніх К. та М., яких визнано винними у скоєні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 289 та ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі – КК), у якому суд, обґрунтовуючи відсутність підстав для позбавлення волі обвинувачених, зазначив припис п. b) правила 17.1 «Пекінських правил», відповідно до якого не слідує позбавляти особистої волі неповнолітнього якщо він тільки не визнаний винним у скоєнні серйозного діяння із застосуванням насильства проти іншої особи або в неодноразовому скоєнні серйозних правопорушень. Крім цього, обираючи покарання обвинуваченим суд взяв до уваги правило 5.1 «Пекінських правил», за яким система правосуддя відносно неповнолітніх направлена в першу чергу на забезпечення благополуччя неповнолітнього і забезпечення того, щоб любі міри впливу на неповнолітніх правопорушників булі завжди сумірні як з особливостями особи правопорушника, так і з обставинами правопорушення.
У кримінальному провадженні відносно М., за підозрою у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 368 та ч. 1 ст. 365 КК України, судом при призначені покарання підсудному було взято до уваги підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, так як Конвенцією Організації Об'єднаних Націй проти корупції, указується на серйозність породжуваних корупцією проблем і загроз для стабільності й безпеки суспільства, що підриває демократичні інститути й цінності, етичні цінності й справедливість та завдає шкоди сталому розвитку й принципу верховенства права, та відповідно до Преамбули Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією (ETS-173) (ратифікованої Законом №252-16 від 18.10.06), корупція загрожує правопорядку, демократії та правам людини, руйнує належне управління, чесність та соціальну справедливість, перешкоджає конкуренції та економічному розвиткові і загрожує стабільності демократичних інститутів і моральним засадам суспільства.
Обгрунтовуючи правомірність продовження строку тримання під вартою Н. та П., засуджених вироком Пирятинського районного суду Полтавської області за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 та ч. 3 ст. 186 КК України, судом було використано правові позиції Європейського суду з прав людини в рішенні в справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, згідно п. 79 якого «розумність строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно. Вона має оцінюватися в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи, причин, про які йдеться у рішеннях національних судів, переконливості аргументів заявника, викладених у його клопотанні про звільнення. Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості».
Також, при постановлені ухвали Пирятинського районного суду Полтавської області про продовження строку тримання під вартою, відносно обвинувачених О. та Р. у кримінальному провадженні про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 та ч. 3 ст. 186 КК України, судом при обґрунтуванні рішення про продовження строку тримання під ватрою було використано ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, за якою обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.
Здійснюючи цивільне судочинство, судді Пирятинського районного суду Полтавської області застосовували норми міжнародного права, а саме Конвенцію про права дитини, у 12 цивільних справах.
Так, у цивільній справі за позовом Пирятинської районної державної адміністрації до Г. та М. в інтересах малолітнього М. про позбавлення батьківських прав, суд у своєму рішенні обгрунтував задоволення позовних вимог позивача, зокрема, частиною 1 статті 18 та частиною 1 статті 19 Конвенції про права дитини, прийнятою резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року та ратифікованою постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27.02.1991, за якими держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Розлучення дитини з батьками може бути визначено коли батьки не піклуються про дитину.
Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок про необхідність поширення практики застосування норм міжнародного права з питань прав і свобод людини і громадянина при здійсненні правосуддя, з огляду на визнання в них найвищою соціальною цінністю, - людину, її життя та здоров’я.
_03_03.png)
