Кредитні відносини – предмет судового розгляду.
Іпотека — застава землі, нерухомого майна, при якій земля та (або) майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця або третьої особи.
Закон України «Про іпотеку», ухвалений у червні 2003 року, так визначає іпотеку: «Іпотека — вид забезпечення виконання зобов'язання позичальника перед кредитором заставою нерухомого майна, що полягає у праві кредитора (в разі невиконання боржником своїх зобов'язань) задовольнити свої грошові вимоги за рахунок вартості заставленого нерухомого майна».
Застава— один із засобів забезпечення зобов'язань. В силу застави кредитор має право в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого рухомого або нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (ст. 572 ЦКУ) Заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому. Застава виникає на підставі договору, закону чи рішенні суду.
У судовій практиці питання з приводу можливості задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) виявилися чи не найскладнішими. Зокрема, аналіз позовних заяв свідчить про те, що при зверненні до суду з позовом кредитори обмежуються лише вимогою звернути стягнення на предмет іпотеки (застави) без вимоги стягнути відповідну суму заборгованості. Судове та позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки мають свою специфіку. Зокрема, необхідно враховувати, чи не змінився предмет іпотеки внаслідок будівельних робіт. Також можуть виникнути запитання з приводу того, що робити з добудованою до споруди частиною.
Варто відзначити, що Верховний Суд України у своєму листі «Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин (2009—2010 роки)» від 7.10.2010 виклав позицію щодо можливості звернення стягнення способом придбання іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду. На перший погляд, усе дуже просто: у разі неналежного виконання боржником або іпотекодавцем забезпеченого іпотекою зобов’язання іпотекодержатель приймає рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, задовольняючи свої вимоги за рахунок предмета іпотеки (за договором про задоволення вимог іпотекодержателя; на підставі виконавчого напису або на підставі рішення суду).
Разом з тим, як показує практика, іноді грамотного оформлення іпотечного договору (з відповідним застереженням) і навіть отримання іпотекодержателем рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки може бути недостатньо для задоволення вимог.
Варто зупинитися на двох проблемах, що виникають при зверненні стягнення на предмет іпотеки. Перша з них — необхідність дотримання встановленого ч.1 ст.35 закону «Про іпотеку» терміну для надання можливості боржнику та іпотекодавцю усунути допущені порушення.
Подання ж до суду позовної заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки є тільки початковим етапом процедури. Після цього, боржник та іпотекодавець мають можливість виконати забезпечені іпотекою зобов’язання. Тобто, якщо з часу направлення вимоги іпотекодержателя й до моменту прийняття судом рішення минуло понад 30 днів, суд не вправі відмовляти в позові на підставі недотримання передбаченого законом строку. Крім того, ч.2 ст.35 закону також визначено, що положення ч.1 цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду в установленому законом порядку.
Іншою проблемою, з якою можна зіткнутися при зверненні стягнення на предмет іпотеки, є зміна останнього в результаті будівельних робіт. Зокрема, труднощі у зверненні стягнення можуть полягати в тому, що опис предмета іпотеки за іпотечним договором не відповідатиме інвентаризаційним даним реконструйованого об’єкта.
При здійсненні аналізу практики вирішення спорів не спростовано факту того, що іпотека поширюється на самовільно здійснену прибудову об’єкта нерухомого майна, переданого в іпотеку. Однак у цьому разі звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку на підставі іпотечного договору виключається, оскільки право власності на приміщення не може бути зареєстровано.
На протязі 2012 року до Пирятинського районного суду Полтавської області надійшло 3 справи за позовами про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, по 2 позовам було позовні вимоги задоволено в повному обсязі, по одній справі відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Виходячи із аналізу, примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо добровільно мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.
Отже, можна стверджувати, що законодавець запровадив при зверненні стягнення на рухоме майно, яке є предметом застави, механізм аналогічний як при зверненні стягнення на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, а саме - на підставі договору, а у разі наявності спору між кредитором та боржником – через суд.
Підсумовуючи наведене, наголошую, що примусове стягнення предмету іпотеки (чи застави) можливе лише на підставі рішення суду, оскільки примусити (заставити) боржника здійснювати певні дії, спрямовані на відчуження предмету іпотеки (застави), ніхто інший, ніж суд, не вправі. Натомість, добровільні дії і боржника, і кредитора, наслідком яких буде зміна власника обтяженого іпотекою (заставою) майна, можливі на підставі договору про позасудове врегулювання спору, який буде належним чином виконаний обома сторонами.
_03_03.png)
