Кримінальна відповідальність за несплату аліментів на утримання дітей настає за дії, які свідчать про умисне небажання їх сплачувати

Стаття 164 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей.

Предметом вказаного злочину є кошти, що за рішенням суду підлягають сплаті на утримання дітей.

З об`єктивної сторони злочин передбачений частиною 1 статтею 164 КК України може бути вчинений у формі злісного ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів).

Верховний Суд у постанові № 283/1309/17 від 30.04.2020 роз’яснив, що під злісним ухиленням від сплати коштів на утримання дітей (аліментів) слід розуміти будь-які діяння боржника, спрямовані на невиконання рішення суду (приховування доходів, зміну місця проживання чи місця роботи без повідомлення державного виконавця, приватного виконавця тощо), які призвели до виникнення заборгованості зі сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за три місяці відповідних платежів.

При цьому діяння можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку.

Про злісний характер ухилення від сплати аліментів також можуть свідчити: тривалість ухилення (приміткою до ст. 164 КК України передбачено: виникнення заборгованості зі сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за три місяці відповідних платежів), продовження ухилення після попередження про необхідність виконання свого обов`язку та можливість кримінальної відповідальності з боку державного виконавця, неодноразове звернення потерпілого чи інших осіб до винної особи з цього приводу тощо.

Під час розгляду касаційної скарги у справі Верховний Суд встановив змогу заробляти гроші і сплачувати аліменти, оскільки у вказаний період засуджений на лікуванні та на обліку в центрі зайнятості не перебував, тобто не існувало жодних обставин, які свідчили б про поважність причин чи вимушеність несплати. Більше того, засуджений відмовлявся від роботи, запропонованої центром зайнятості, оскільки вакансії були для нього низькооплачувані, хоча фактично він не мав стабільного доходу, у зв`язку з чим накопичувалась заборгованість по аліментах.

Посилання платника аліментів, що він частково сплачував аліменти, тому в його діях відсутнє злісне ухилення, не заслуговують на увагу, адже незважаючи на незначні платежі, він решту коштів, визначених рішенням суду, не сплатив, що призвело до заборгованості, яка значно перевищує суму виплат за три місяці.

Твердження про те, що він не мав змоги платити аліменти через відсутність роботи, також не слід брати до уваги, оскільки вказана обставина ні в якому разі не звільняє особу від обов`язку утримання дитини. Будучи обізнаним про наявність заборгованості, засуджений не вживав жодних заходів для усунення негативних наслідків, спричинених його діями.

Дані обставини вказують саме на злісне ухилення особи від сплати аліментів.